«Гердмани були найгіршими дітьми на світі. Вони брехали, і крали, і курили, навіть дівчата курили, ага, і матюкалися, і лупили молодших дітей, і лаяли вчителів, і промовляли намарно ім’я Господнє...». Парадоксально, але саме ці патентовані збитошники й зарізяки примудрилися перетворити шаблонну шкільну виставу на справжнє різдвяне диво. І в цьому вся суть, конфлікт і принада цього гумористичного й, водночас, повчального твору.

Дивак, чиї химери багатіші За славлені Язонові трофеї; Мудрець, чиї закручені ідеї За флюгера колючого верткіші; Вояк, чиї звитяги всіх гучніші Лунають від Ламанчі до Мореї; Співець краси і цноти Дульсінеї…   (фрагмент епітафії, поданої наприкінці І-ї частини роману Сервантеса «Дон Кіхот»)

Ще один приклад блискучої соціальної комедії, не раз наслідуваної літераторами різних країн і жанрів – п’єса «Тартюф, або ж Облудник». У цьому класичному творі автор втілює в персонажах найбільш огидні людські риси – лицемірство, жадобу, глупоту, підлоту, егоїзм, боягузтво. У момент виходу у світ твір невипадково викликав бурхливий скандал і навіть був двічі заборонений. У першому варіанті головний герой (і, водночас, лиходій) був ченцем. Звісно, тогочасне французьке духівництво не могло дозволити так відверто висміювати церкву та її служителів. Мольєрові щоразу доводилося переробляти текст і звертатися до короля по допомогу, тож не дивно, що на сторінках комедії монарх постає зразком мудрості й благочестя.

Французькому драматургу, актору, одному із засновників «Блискучого театру», Мольєру (автонім – Жан-Батист Поклен: 1622 – 1673) випало жити в добу класицизму. Час, коли люди театру долучалися католицьким духовенством до «нечистих», себто грішників. Таких не ховали на цвинтарі – лише за його межами (згодом ситуація зміниться за наказом короля, але то буде потім, коли, здається, вже запізно віддавати останню шану). Певно, вас здивує, як людина, наближена до королівського двору (кум Людовика XIV: останній був хрещеним батьком дитини Мольєра), опинилася в однім ряду зі самогубцями, стала вигнанцем навіть після смерті? Людина, внесок якої в розвиток світової драматургії годі переоцінити… Адже саме Мольєром було утверджено жанр «високої» комедії – драматичного твору, де всупереч канонам класицизму об’єктом глузування (гумору) й гострого висміювання (сатири й сарказму) ставали представники вищого суспільства, а не вихідці зі соціальних низів.

Якщо ви щиро переконані, що слідча робота – перевага виключно людського розуму, то ви прикро помиляєтеся! «Морськосвинський детектив» переконливо доводить протилежне. Його головний герой – огрядний і ласий до гонорарів морський свин Жерар майстерно виведе на чисту воду будь-якого зловмисника й завиграшки розплутає навіть найтаємничішу справу. Основна умова – принести йому якнайбільше капусти, моркви, зерна або щавлю. І бажано, щоб не довелося йти розгадувати загадку задалеко...

Якщо хтось скаже вам, що собаки не вміють писати й вести щоденники, не вірте! Тобто, можливо, більшість і не вміє, якщо мова про якихось там болонок, пуделів і мопсів. Але фокстер’єр Міккі – дуже освічений пес, навіть професор у собачому світі. Принаймні сам він так вважає. У нього є безліч ідей щодо покращення життя чотирилапих родичів – і сінема для псів, і санаторії «на водах», і навіть школа, у якій він міг би стати директором. Та це все райдужні плани на майбутнє. А поки що Міккі – життєрадісний дворічний вихованець дівчинки Зіни, що мешкає в Парижі й не вміє нудьгувати.