Пригодницька повість Аліси Гаврильченко «Почути Асканію-Нову» – це захопливий детектив для підлітків про великі пригоди на тлі української історії. Сюжет переносить нас на південь України початку ХХ століття в часи революції та розгулу небезпечних банд. Головна героїня, київська дівчинка Стефа, приїздить разом із батьком-біологом до знаменитого заповідника Асканія-Нова. Тут вона опиняється в епіцентрі таємничих подій навколо занедбаної лабораторії, яку намагаються зламати зловмисники. Щоб розгадати цю загадку, Стефі доведеться протистояти бандитам і навіть шукати спільну мову з дикими тваринами.

Іноді здається, що довідкова й інша нон-фікшн література щороку стає дедалі цікавішою й винахідливішою: автори відшуковують такі несподівані теми для дослідження, що тільки від їхнього озвучення вже негайно хочеться читати! Ну справді, який ще інструмент, допоможе вам так жваво уявити себе лікарем серед пацієнтів, або архітектором невидимої матерії, чи іншим спеціалістом далекого майбутнього? Чи спаде вам на думку без підказки вивчати види листів і тварин, що сприяли в поштовому сполученні? Де ще знайти відповіді на затаєні питання про особисте, які поки не готовий комусь озвучувати?

Коли у 2013 р. світ побачила повість Сергія Гридіна «Не такий», вона не те щоб зчинила фурор, але змусила про себе говорити. По-перше, тому що тоді українська література мало що могла запропонувати підліткам в плані розгляду актуальних проблем, орієнтуючись здебільшого на жанрові розважальні твори. По-друге, окремі дорослі читачі виявилися не готовими до грубуватого сленгу, високого рівня «чорнухи» й не надто шанобливого опису вчителів. Твір став предметом для багатьох критичних розборів і потрапив до короткого списку номінантів щорічної премії «Дитяча книга року ВВС – 2013». Як же письменникові вдалося досягнути такого розголосу?

90 років виповнюється 17 жовтня від дня народження Івана Федоровича Драча – видатного українського поета, перекладача, кіносценариста, драматурга, громадського й політичного діяча. А також дуже багатогранної й неоднозначної особистості. За будь-якої влади й політичної ситуації Іванові Драчу вдавалося лишатися на плаву, цілком успішно публікуватися, реалізовувати різні проєкти й навіть отримувати нагороди. За це його неодноразово звинувачували в конформізмі, пристосуванстві. На що сам письменник в різних інтерв’ю спокійно відповідав : «Я розумів, що якийсь спосіб існування у тих умовах мусить бути, і не кожен має адекватно відповідати тому часу, в якому живе. Таким чином я звільнив себе від особливих думок. <...> Я таким чином хочу щось реально робити. Не бути в гламурній опозиції, ганьбити. Протягом усього життя я так відчував».

Мода на переказ популярних казкових і міфологічних сюжетів не згасає. А значить, ми продовжуємо знайомити вас із крутими ретелінгами. І робимо це з величезним задоволенням, адже Маріссу Маєр із її циклом «Хроніки Місяця» можна назвати майстром інтриги!

Якщо вірити численним жартам і мемам міленіалів, наступним після листа з Гоґвортсу найочікуванішим дивом для кожного читача є візит Гендальфа й запрошення до пригоди. І не принципово, до якої саме: чи то скарбницю гномів від дракона визволяти, чи то зловісний перстень нести в жерло Ородруїна. Головне – потрапити у фантастичне Середзем’я з його ельфами, магами, звитяжними лицарями й стародавньою магією.