Уявімо світ, сповитий туманом, що заглушує голоси й кроки. Світ темряви, забобонів і неуцтва. Світ середньовіччя. Невдовзі після смерті славетного короля Артура племена бритів і саксів живуть у відносному мирі та спокої великим родовими спільнотами. Вони в кожному подорожньому вбачають відьмаків і цілком виправдано остерігаються огрів, що досі нипають довколишніми лісами. А ще ці люди постійно забувають. Власні дрібні сварки й особисті радощі, втечу дітей і причини встановлення місцевих законів, колишніх сусідів і свої ж мрії. Та найголовніше – вони забувають причини власного горя, попередніх воєн, смертей колись найдорожчих і найрідніших. Немає спогадів – значить немає причин для ворожнечі й помсти. Чим не ідилія?..

У другій половині ХХ ст. Рабіндранат Тагор (в іншому варіанті перекладу – Робіндронатх Тхакур) був надзвичайно популярний у радянських читачів. По-перше, як поет і рупор «дружньої країни», по-друге, як значущий гість, який відвідав Союз. Сьогодні ж на наших теренах (як і загалом у більшості країн Заходу) його майже не пам’ятають. Водночас на батьківщині його авторитет, важливість і статус народного улюбленця важко описати. Автор державних гімнів Індії, Бангладеш та джерело натхнення для творців національного гімну Шрі-Ланки. Перший неєвропейський лауреат Нобелівської премії з літератури. Засновник одного з перших в Індії університетів із безкоштовним навчанням. «Бард Бенгалії», який написав кілька тисяч пісень, що їх співають люди у найвіддаленіших селах. Прозаїк, поет, філософ, композитор, драматург, художник, громадський діяч. Особистість вражаючого масштабу, зіставна в Індії хіба що з Махатмою Ганді. 7 травня від дня народження Рабіндраната Тагора минуло 165 років.

Є особливий шарм в обміні страшними історіями вночі, під потріскування полум’я. Так свого часу розважалася й Мері Шеллі, коли під час мандрівки Швейцарією в компанії чоловіка Персі Біші Шеллі, друзів сім’ї Джорджа Байрона й Джона Полідорі випало напрочуд холодне літо. Гріючись біля каміну в будинку для відпочинку, компанія читала вголос готичні казки. А раз влаштувала змагання на найстрашнішу розповідь. Персі Шеллі й Байрон, у результаті, так і не опублікували свої імпровізовані байки. А от інші учасники ризикнули. Джон Полідорі створив оповідання «Вампір», що стало одним із джерел «Дракули» Брема Стокера. Мері Шеллі ж написала свого найвідомішого «Франкенштайна».

А що як класична любовна історія насправді не про кохання, а про жіночу свободу? Сьогодні говоримо про роман Шарлотти Бронте «Джейн Ейр» – твір, який одночасно романтичний, готичний і дивовижно феміністичний для XIX століття. Роман, який входить до світового літературного канону та вважається одним із ключових творів вікторіанської доби.

В історії літератури не так багато прикладів письменників, які здобули всесвітню славу лише завдяки одному роману й потім успішно жили за її рахунок, більше нічого не створивши. Та Гарпер Лі в цьому списку точно є місце. Жінка, яка прожила тривале (89 років) життя, ще в молодості опублікувала роман «Убити пересмішника», закарбувавши у вічності своє ім’я. А потім десятиліттями мовчала, чи то не впоравшись зі славою, чи лякаючись перспективи написати щось значно слабше, чи просто обравши тихе життя не надто публічної особи. І лише перед смертю випустила у світ умовний сиквел «Іди, вартового постав». Та й то з величезним скандалом. 28 квітня з моменту народження цієї видатної неординарної американської письменниці минуло 100 років.

Уявіть світ, де книги – злочин, слова – небезпека, а сни можуть змінити долю країни… «Книга вкрадених снів» Девіда Фарра – це не просто пригодницьке фентезі. Це історія про силу історій, про свободу, яку неможливо заборонити указом, і про дітей, що виявляються сміливішими за цілу державу.