20 жовтня століття тому на світ з’явився призабутий нині дитячий письменник Отфрід Пройслер. Як і Василь Сухомлинський, він понад 20 років пропрацював у школі, спочатку як учитель, потім як директор. Щоправда, школа була в Баварії, й особливих новацій він там не запроваджував, хоча так само любив дітей, умів довго втримувати їхню увагу, зацікавлювати, звертатися до найменших.
    У роки Другої світової війни він був по інший бік фронту: відразу після школи його юнацькі мрії про університет та шлюб із коханою обірвали призовом до лав вермахту. Звична історія для народжених на території Чехії судетських німців (Пройслер походив із чеського містечка Райхенберг). У 1944 році молодий чоловік потрапив у радянський полон і довгих 5 років провів у таборах Татарстану. Важкі часи пережив, записуючи казки саморобними чорнилами на грубому папері. А коли повернувся додому, з величезними труднощами відшукав рідних і наречену й таки одружився.
    Утім, то лише частина його біографії, що містила й чимало радощів. Влаштувавшись після воєнних поневірянь до школи, Отфрід отримав від директора цінну пораду: не кричати й не сваритися на неслухняних учнів, а захоплювати їх чарівними оповідями. Така методика припала творчому фахівцеві до смаку. Тим більше, що цікаві сюжети він любив із дитинства. По-перше, їх чудово вміла оповідати бабуся. По-друге, у родині була велика бібліотека із 6 тисяч томів (не дивно, адже батьки теж були вчителями). По-третє, батько майбутнього літератора захоплювався краєзнавством, робив цілі експедиції в села Богемії, вивчаючи фольклор, народні перекази про русалок, гномів, привидів та відьом, і нерідко брав сина із собою. Тож до творчості молодого Пройслера варто було лише трохи підштовхнути.
    Найвідоміші казки й фентезійні повісті письменника – «Маленька Баба-Яга», «Водяничок», «Привиденя», «Розбійник Гуцик-Буцик» (інший варіант перекладу – «Розбійник Готценплотц»), «Крабат, або Легенди старого млина» – перекладали близько 275 разів на 55 мов світу. Сумарний наклад книг досяг 55 мільйонів примірників. Їх екранізували й часто нагороджували преміями.
    Крім суто письменницьких і читацьких – від Німецької академії дитячої літератури, «Срібного грифеля Роттердаму» (голландська), від американської бібліотечної асоціації, літературної премії ім. Конрада Аденауера – траплялися й незвичні. Скажімо, від Спілки німецьких лялькарів. А чом би й ні? Адже на сцену його твори також приймали охоче, і насамперед у театрах ляльок, бо ж основна цільова аудиторія цих книг – діти 6 – 9 років. Та й персонажі, попри славу негативних і навіть зловісних міфологічних створінь, виходили дуже милими, пустотливими й добрими. Просто як маленькі читачі.
    Отфрід Пройслер дбайливо вкладав у вуста своїх героїв важливі думки, що містять життєву мудрість. Наприклад, такі: «Є чаклунство, що вимагає великих зусиль, щоб його навчитися. Різні там магічні знаки, формули, закляття... А є чаклунство, народжене десь у глибині серця, – з турботи про того, кого кохаєш». 

0 Коментарі