Видатний педагог і знавець дитячих душ Василь Сухомлинський

    Якщо в українській культурі існує абсолютна величина у справі поширення любові до людей, щирості та світла, то це, безперечно, Василь Олександрович Сухомлинський, 105-річний ювілей якого ми відзначали 28 вересня. Заслужений вчитель з унікальною професійною системою, тисячами шанувальників і послідовників, автор понад 1,5 тисяч оповідань і казок для малечі, майстерний публіцист, член-кореспондент Академії педагогічних наук СРСР. Ділитися зі світом своїми методичними набутками він почав уже після багатьох років сумлінної роботи й перевірки власної освітньої системи.

    Як водиться, у великої людини чимало заздрісників, тож і проти робіт педагога нерідко жовчно висловлювалися в пресі, звинувачуючи в міщанстві, пропаганді індивідуалізму та насадженні релігійних догматів. Однак підтримка теж була колосальна, тож за не дуже довге життя (Василь Олександрович трохи не дожив до 52 років) ця геніальна людина отримала чимало вагомих нагород і звань.

    Доля у Василя Сухомлинського складалася по-різному. З одного боку, у нього була дружна, хоч і незаможна родина сільських трударів, де виховували трьох синів і донечку. Він пробував учитися в Кременчуцькому медичному технікумі, однак зрештою знайшов себе у викладанні української мови та літератури. Фахову освіту він заочно здобув у Полтавському педагогічному інституті, де, до речі, вчився й Антон Макаренко. Майже все життя викладав у навчальних закладах. Павлиській же сільській школі віддав 23 роки як директор.

    З іншого, Василь Сухомлинський встиг повоювати в Другій світовій війні, де в перші роки отримав важке поранення. Уламок снаряду залишився в його грудях назавжди й, зрештою, дістався серця. Доки чоловік був на фронті, його вагітну дружину й дитину по-звірячому вбили окупанти… Кажуть, про свої особисті трагедії й проблеми він говорив украй неохоче, не пояснюючи, як зміг пережити тяжкі удари долі, – не хотів жалітися.

    Прагнення служити людям, розвивати в них гуманізм і мудрість Василь Сухомлинський реалізував у своїй Школі радості. Він привчав учнів до праці, суміщаючи теоретичні викладки з практичними заняттями. Чимало уроків проводив надворі, допомагаючи малюкам краще зрозуміти й оцінити природу, писати казки про те, що вони бачать, робити те, що їм цікаво. Оцінки вважалися нагородою за працю й виставлялися лише в старших класах. Крім того, видатний педагог не визнавав каральної системи, а ще дуже багато працював із родинами, започаткувавши для батьків спеціальну академію при школі. Там дорослі починали «вчитися» за два роки до того, як віддати дитину на навчання, – спілкувалися з педагогами, психологами, засвоювали базові принципи виховання.

    Натхнення майстер черпав у літературі й серед авторитетних постатей, що вплинули особисто на нього, називав Януша Корчака. Свої погляди й інновації Василь Олександрович виклав у книгах «Серце віддаю дітям», «Сто порад вчителеві» та інших (усього 48 монографій та понад 600 статей). А ще простою мовою розписав у творах для дітей.