Видатний комедіограф й улюбленець короля Жан-Батіст Мольєр

 

     13 січня (за іншими даними – 15 січня, у день хрещення й офіційного іменування) народився безумовний класик сатиричної комедії, французький драматург, режисер, актор Жан-Батіст Мольєр. Цьогоріч ми святкуємо його 400-й ювілей. Цікаво, що наш герой, старший син у родині спадкових ремісників, шпалерників-драпірувальників, спочатку називався просто Жаном. А ось друге ім’я Батіст йому додали, коли народився один із його молодших братів, також Жан (звичка називати багатьох дітей одних батьків однаково тоді була досить поширена).

     Батько Жана-Батіста мав на нього грандіозні плани: за задумом честолюбного ремісника, старший син мав вирватися за межі буржуазного середовища й стати «дворянином мантії» (здобути аристократичний статус тоді можна було, наприклад, ставши суддею). Спочатку юнак слідував волі рідних, здобув освіту юриста в престижному Клермонському коледжі, добре вивчив латину. Але правознавство насправді ніколи не захоплювало Мольєра, і вплив одного відомого тоді актора, який прославився в Парижі як ідеальний Скарамуш, впав на благодатний ґрунт. Парубок покинув усе, зав’язав стосунки з талановитою акторкою Мадленою Бежар і разом із нею та ще кількома артистами заснував власний «Блискучий театр». 

     На жаль, трупа молодих амбітних лицедіїв в умовах суворої паризької конкуренції виявилася не такою вже й блискучою. Популярні тоді пафосні драми у виконанні Мольєра, який відчутно заїкався, не приносили новоствореному театру слави. Влізши в борги й навіть відсидівши за них якийсь невеликий термін у в’язниці, Жан-Батіст із компанією покинув жорстоку столицю й подався шукати долі провінційними містами. Подорожувала трупа 13 років і за цей час здобула собі успіх в усій Франції. Сталося це завдяки кардинальній зміні репертуару: актори покинули драми й взялися за фарс. Саме тоді Мольєр і почав писати, видаючи на-гора щораз більш веселі, «легкі», сповнені жаргонізмів і просторічної лексики комедії. 

     Чутка про талановитих комедіантів сягнула королівської родини – і ось уже трупа Мольєра знову в Парижі. Далі один успіх змінював інший: драматург здобуває все більшу прихильність Людовіка XIV (вінценосна особа навіть стала хрещеним батьком першої дитини Мольєра і його молодої дружини Арманди Бежар, чи то сестри, чи то доньки його першої музи Мадлен), отримує власну сцену в Пале-Рояль, знаходить натовпи шанувальників і не менші сонми хулителів. Насправді ненависть і численні доноси на письменника легко пояснити: аж надто дошкульними були більшість його п’єс. «Смішні манірниці» кпили з преціозних салонів і занадто манірних аристократок, «Школа дружин» неабияк розхитувала канони класичної п’єси (це дратувало критиків та інших драматургів), «Тартюф» засуджував духовенство, «Дон Жуан» демонстрував огидну поведінку феодальних дворян-чоловіків, «Удаваний хворий» прямим текстом викривав бездарність тогочасних лікарів… 

     Та попри відверту неприязнь значної частини суспільства, Мольєр не полишав пера аж до смерті. Він увів особливий жанр комедії-балету, у якій головні ролі виконував сам Король-Сонце, видатний, треба сказати, танцюрист (саме в цьому жанрі був написаний блискучий «Міщанин-шляхтич»). Співпрацював з основоположником французької опери Жаном-Батістом Люллі та засновником національної французької трагедії П’єром Корнелем. Щоправда, його характер ставав усе більш нетерпимим, ревнивим і депресивним, що із часом вилилося в сповнену гіркоти трагікомедію «Мізантроп» й позначилося на стосунках із легковажною молодою дружиною. Коли ж він помирав (фактично на сцені – він не дограв роль у нещодавно написаному «Удаваному хворому»), до нього відмовилися приходити й осміяні раніше лікарі, і постраждалі від його кпинів священники… Однак в історії літератури Мольєр залишився назавжди, вплинувши при цьому на драматургів (в основному, у жанрі комедії) наступних XVII – XIX ст. з усієї Європи.