Не тільки казкар Якоб Грімм

    Видатний німецький мовознавець, фольклорист і бібліотекар Якоб Грімм за своє тривале життя встиг зробити чимало корисного. Наприклад, написати велику частину легендарного «Німецького словника», прагнучи об’єднати німецьку націю й знайти для розрізнених земель спільну культурну й етнічну ідентичність. Або розробити закон Гріммів (інша назва – «закон Раска — Ґрімма»), щоб відстежити фонетичні зміни в прагерманській мові. Ці та інші дослідження спонукають вдячних нащадків називати Якоба «батьком німецької філології». Утім, пересічний читач не знає навіть імені цього видатного чоловіка, як й імені його молодшого на рік брата Вільгельма. В історію світової культури увійшло тільки їхнє спільне прізвище Грімм, що навіки пов’язало визначних дослідників лише з однією сферою їхніх зацікавлень – казками. Вшануймо ж Якоба Грімма сьогодні, адже 4 січня 2025-го від дня народження німецького генія минуло 240 років.

    Брати Грімм уже давно сприймаються виключно за зібраними ними казками, а не як люди з окремими біографіями. Вони й справді були майже нерозлучними, однак і в історії цього роду є цікаві сторінки. Почати з того, що братів було не двоє, а п’ятеро... Так, збірку «Дитячі та сімейні казки», що витримала ще за життя упорядників близько 10 перевидань і включала «Білосніжку», «Рапунцель», «Бременських музикантів», уклали саме Якоб і Вільгельм. Але вони були старшими з шістьох дітей, які народилися й пережили немовлячий вік у родині відомого адвоката Філіппа Грімма. Карл Фрідріх (1787 р.н.) із часом досягнув успіхів у торгівлі й викладанні іноземних мов (ще й встигнув видати книгу з галузі комерції й посібник із французької граматики). Фердинанд Філіпп (1788 р.н.) допомагав братам збирати фольклорний матеріал і сам активно популяризував народну поезію й перекази. Людвіг Еміль (1790 р.н.) був талановитим художником-гравером й ілюстрував своїми роботами казки старших братів. А ще написав книгу «Спогади про моє життя» з неоціненними біографічними подробицями про свій рід. Була в родині також менша сестра Шарлотта Амалія (1793 р.н.).

    Якоб рано виявив свою рішучу вдачу, самостійність і палкий інтерес до народної культури. Він із юності став прикладом для молодшого Вільгельма й спонукав його розділяти свої зацікавлення й вкладати всі зусилля в навчання. Значну роль у формуванні характеру й наукових інтересів братів Грімм відіграв їхній викладач із Марбурзького університету Фрідріх Савіньї. Молодий учитель заснував історично-юридичну школу університету, що об’єднувала правників, лінгвістів та істориків (викладанню цих дисциплін у закладі до того не приділяли особливої уваги). Фрідріх не раз запрошував учнів у гості, спонукаючи їх до цікавих дискусій. Саме в його домі Якоб ознайомився з піснями німецьких мінезингерів, які ще більше розпалили інтерес юнака до минувшини й фольклору.

    Робота в якості головного бібліотекаря короля Вестфалії (брата Наполеона Жерома Бонапарта), потім посада бібліотекаря в Касселі, професора німецької літератури й старшого бібліотекаря при Геттінскому університеті, члена Прусської академії наук і викладача Берлінського університету (на запрошення прусського кронпринца Фрідріха-Вільгельма) – віхи кар’єри, яку Якоб будував спільно з Вільгельмом. У 1848 р. він навіть побув депутатом у загальнонімецькому парламенті, однак визначної політичної ролі не відіграв. Важко сказати, наскільки фах викладача, бібліотекаря, політика й дипломата насправді цікавили Якоба. Швидше за все, основною його пристрастю була власна дослідницька діяльність. Горіння наукою було настільки сильним, що Якоб так і не одружився й не мав прямих нащадків.

    Утім, інтелектуальний спадок його неоціненний. Збирати й видавати казки не було самоціллю для братів Грімм, це, радше, стало одним із багатьох їхніх хобі. Попри загальні уявлення, Якоб і Вільгельм не надто багато мандрували селами, аби знайти «перли» народної творчості. Казка як жанр була популярна серед аристократії й книговидавців і до них, адже тоді вже всі знали зібрання Шарля Перро й низки інших європейських письменників. Брати запрошували до свого помешкання представників середнього й вищого класу, ті ж переповідали їм історії, почуті від слуг або від родичів (деякі з гостей були нащадками емігрантів-гугенотів, тож привнесли в колекцію науковців французькі народні сюжети).

    Перші публікації «Дитячих і сімейних казок» у двох томах побачили світ у 1812 і 1814 роках і містили 156 творів. Критика не забарилася: вдумливі читачі відразу знайшли в казках чимало жорстоких елементів. Наприклад, Рапунцель у першій редакції завагітніла від принца після його візиту у вежу, Білосніжку намагалася закатрупити не просто зла королева, а рідна мати. Таких моментів було більш ніж достатньо, аби присвоїти книзі умовно дорослий рейтинг. Тож брати Грімм переробляли казки принаймні 6 разів, створюючи окремі редакції для малечі, вихолощуючи особливо неприємні деталі, додаючи християнські цінності й вилучаючи... фей. Якоб, в основному, збирав матеріал, Вільгельм же намагався надати йому прийнятну літературну форму. У сьомому виданні 1857 р. містилося вже 211 казок. Хоч і цей варіант ще викликав незадоволення критиків через недосконалу, на їхній погляд, німецьку мову.

    Власне, Якоб був не проти ту мову вдосконалити. Тому охоче прийняв пропозицію лейпцизьких видавців Раймера й Саломона Гірцеля та германіста Рудольфа Фрідріха Гаупта підготувати етимологічний словник німецької мови, який відповідав би найновішим науковим вимогам того часу. Робота розпочалася у 1838 р. й перетворилася для братів Грімм на грандіозну місію з об’єднання нації, розбитої на три сотні карликових держав, але наділеної як мінімум схожою мовою й культурою. Брати першими застосували порівняльно-історичний метод у мовному дослідженні, пильно придивлялися до еволюції мови, її генетичних зв’язків і залежності від розвитку суспільства.

     Якоб устигнув підготувати статті за літерами A, B, C, E, Вільгельм написав тільки матеріали до літери D. Розділ на F Якоб не встиг завершити, зупинившись на статті «Frucht». У 1863 р. він помер від інсульту. «Німецький словник» забуксував. Масштабну роботу продовжувало кілька поколінь філологів. На це ентузіастам знадобилося цілих 98 років (понад 120 років від початку праці над словником). Останній, 33-й, том вийшов у 1961 р.