Один із двох – Вільгельм Грімм

      24 лютого минає 235 років від дня народження людини, якщо не ім’я, то прізвище якої відоме кожній дитині, – Вільгельмові Грімму (на малюнку він справа). Читачі казок і взагалі всі, хто любить європейський фольклор із чарівним елементом, настільки звикли сприймати братів Грімм як одне ціле, що навряд чи зможуть виділити й зрозуміти доробок кожного з них окремо. Та й інформації про це майже немає. І так сталося не випадково, адже самі брати навіть за життя звикли ділити все на двох, гармонійно співіснувати, не розлучатися на тривалий термін і провадити спільну діяльність. 

     Обидва планували стати юристами, як батько, й для цього вступили до Кассельського ліцею, а потім – до Марбурзького університету. Потім одночасно відчули тяжіння до філологічних досліджень і під впливом «Пісні мінезингерів» відомого в той час романтика Тіка почали збирати й уважно прочитувати всі найдавніші рукописні джерела народних історій. Так з’явилися три томи «Дитячих і родинних казок», потім збірка «Німецьких переказів». Авторство всіх цих переспівів й адаптацій брати не розділяли, відомо тільки, що Вільгельм охоче додавав до деяких казок детальні коментарі, де порівнював німецькі фабули з давньофранцузькими, англійськими, італійськими, іспанськими, скандинавськими, слов’янськими, східними аналогами (пізніше ці коментарі вийшли окремим томом). 

     Роботу письменники також вибирали майже однакову. Вільгельм влаштувався секретарем до Кассельської бібліотеки, туди ж вирушив і Якоб – тільки на посаду бібліотекаря. Коли після смерті директора читальні старшого брата не підвищили, ображені літератори переїхали до університетської бібліотеки в Геттінгені. Там вони відзначилися тим, що ввійшли до сімки професорів, які висловили протест Ганноверському королю за самовільну зміну конституції. Такий вияв непокори прийшовся місцевому володареві не до смаку й науковці вимушені були знов змінити місце проживання.

    Так тривало й надалі, допоки брати Грімм не заслужили симпатій кронпринца Фридріха-Вільгельма Пруського й не отримали місце в Берлінській Академії наук. Ось якраз у цій авторитетній дослідницькій установі вони почали працювати як окремі автори з відмінними науковими вподобаннями. Якщо Якоб взявся за мовознавство, почав працю над словником німецької мови, то Вільгельм виявив себе як любитель давньої літератури й усі свої зусилля спрямував на порівняльний аналіз мотивів й образних засобів старовинних поетичних жанрів різних народів. Оскільки молодший брат все життя слабував на астму й захворювання серця, мав украй слабке здоров’я, не дивно, що помер він раніше від старшого Якоба. Але пам’ять про себе залишив неабияку, і не лише в дітей, а й у наукових колах. Деякі його фольклористичні дослідження й досі вважаються зразковими.