Імпульсивний, суперечливий, надважливий для української літератури Пантелеймон Куліш

    Іван Франко характеризував його як «перворядну зірку» в українському письменстві, «одного з корифеїв нашої літератури». А сам себе він називав «несамовитим Паньком Олельковичем». Письменник, фольклорист, етнограф, мовознавець, перекладач, критик, редактор, видавець Пантелеймон Куліш справедливо вважається суперечливою постаттю. 7 серпня минає 205 років від дня його народження.

    Якийсь період життя він відрізнявся великим москвофільством, чим шокував і розчарував своїх сучасників. У своєму тритомному дослідженні «История воссоединения Руси» він прагнув документально підтвердити ідею історичної згубності народно-визвольних рухів і піднести культуротворну місію польської шляхти, ополяченого українського панства й російського царизму в Україні. Почавши з палкого зачудування козаками й описів подвигів українських степових лицарів, у зрілому віці він раптом оголосив їх «гіркими п’яницями, сіпаками й розбишаками великими» та різко засудив пошанування козаків українським народом...

    Та не поспішайте гнівно таврувати цю людину! Навіть його товариші визнавали за Пантелеймоном Олександровичем надто емоційну, нервову натуру та схильність кидатися з однієї крайності в іншу. Те саме москвофільство, якому не завадили арешт і заслання Куліша через дружбу з учасниками «Кирило-Мефодіївського братства», сильно ослабло після появи Емського указу. Засуджуючи криваву повстанську боротьбу, він, водночас, вірив у національне відродження силою культури. Власне, його роль в українській культурі неоціненна й безпрецедентна. Про неї знаний український літературознавець, історик літератури Олесь Федорук говорить так: «Пантелеймон Куліш був неймовірно складний і незручний для однобічного, однозначного трактування, попри те, що він закладав підвалини сучасного українства. Його діяння сучасники не раз не сприймали, його твори випереджали час. Його перекладацька праця, художня творчість, історичні писання – це були цеглини, які лягали в основу, підмурівок того будинку, який ми називаємо Україною. Якби тих цеглин не було, то я не скажу і ніхто не скаже, ким ми були б, але ми точно були б інакші...».

    Попри походження з родини дрібного маєткового дворянина й доньки козацького сотника, Пантелеймон Куліш не зміг офіційно вступити до університету, бо не мав для цього потрібних тоді документальних підтверджень свого дворянства. Утім, він став слухачем лекцій у Київському університеті (нині носить ім’я Тараса Шевченка), а з літами зміг попрацювати на посаді директора духовних справ і члена комісії для перекладу польських законів у Варшаві. І наприкінці життя навіть стати членом Сербської академії наук та мистецтв. До слова, у період життя й роботи на території Польщі Пантелеймон Олександрович неабияк пройнявся ідеями польського шовінізму, ймовірно, набуте негативне ставлення до козаків пояснюється й цим фактом.

    Він неймовірно швидко (за кілька місяців) вивчив іноземні мови – французьку, німецьку, італійську, іспанську, англійську. Одним із перших переклав українською 13 п’єс Шекспіра, твори Байрона, Шиллера, Гейне, Гете, Міцкевича. Та найвидатніше його досягнення в цій галузі – це, звісно ж, перший український переклад Біблії. За цю фундаментальну працю Пантелеймон Куліш взявся разом з Іваном Нечуєм-Левицьким і фізиком-ерудитом Іваном Пулюєм. Старий Завіт було перекладено ними з єврейської, а Новий Завіт – за грецьким текстом. Однак історія цього перекладу драматична. Після майже 25-річної невтомної праці в домі Пантелеймона Куліша сталася загадкова пожежа. За однією з легенд, її спричинив кіт, що перекинув свічку... Та що б не стало причиною, тоді згорів майже завершений переклад Старого Заповіту, і команді довелося братися за роботу наново! Завершити її за життя Куліш уже не встиг, після його смерті переклад закінчували Пулюй і Нечуй-Левицький.

    Також Пантелеймон Куліш наприкінці 1850-х років створив перший український фонетичний правопис, заснований, водночас, на базі старослов’янської й народнопоетичної мови. Відроджена й сильно видозмінена вже на початку ХХ століття «кулішівка», поруч із «драгоманівкою» та «желехівкою», лягла в основу сучасного українського правопису. Цікаво, що до цих Кулішевих студій як такого українського фонетичного алфавіту не було. Як приклад, літеру «и» українськомовні автори мали подавати в російському написанні.

    Перу цієї видатної людини належить також перший українськомовний буквар «Граматка» й перший український історичний роман «Чорна рада. Хроніка 1663 року». До речі, останній був екранізований у 2000 році на Київській кіностудії ім. О. Довженка у форматі телесеріалу на 9 серій. А ще він існує у двох варіантах – російському та українському. Нашою мовою Пантелеймон Олександрович перелицьовував уже наявний російський текст, деякі частини перекладаючи дослівно, а деякі – творячи наново.

    Не можна оминути його роль як редактора й відкривача нових імен у вітчизняній літературі. За деякою інформацією, свої твори Тарас Шевченко довіряв правити виключно Кулішеві, хоч багато в чому ці майстри пера й не сходилися. Та однак вони довго й віддано товаришували, Тарас Григорович навіть був старшим боярином на весіллі Пантелеймона Олександровича. Свою дружину Олександру Білозерську Куліш теж підштовхнув до письменництва. Молодша за чоловіка, вона уважно дослухалася до його порад і за перо взялася під час шлюбної подорожі. В історію літератури Олександра Білозерська увійшла під псевдонімом Ганни Барвінок. На жаль, родинна історія цих людей склалася не так успішно, як їх літературні кар’єри. Арешт і заслання Пантелеймона Куліша Олександра сприйняла надзвичайно болісно. Хвилюючись і шукаючи можливостей полегшити його долю, вагітна жінка втратила дитину й надалі не змогла подарувати чоловікові нащадків. Ця особиста драма підкосила Олександру й справила руйнівний вплив на шлюб.

    Важливим був Пантелеймон Куліш і для творчого становлення Марка Вовчка. Ще до зустрічі з Марією Вілінською Куліш мріяв про появу «української Жорж Санд», тому «Народні оповідання» своєї протеже він активно популяризував й опублікував у журналі «Основа», започаткованому спільно з братом дружини Василем Білозерським. Зараз важко сказати, наскільки значним був вплив Пантелеймона Куліша на авторський стиль Марка Вовчка. На цю тему є дуже багато чуток і спекуляцій, частково спричинених історією особистих взаємин цих двох письменників. Однак роль у просуванні «Народних оповідань» у героя нашого допису була, поза сумнівом, дуже значна.