Літературний «батько» Шерлока Голмса, прихильник медіумів і генератор ідей Артур Конан Дойл

    Нерідко виявляється, що автори, яких далекі нащадки пам’ятають тільки за одним твором чи персонажем, й справді більше нічого вагомого не створили (або просто написали забагато того, що нині безнадійно застаріло). Та це не стосується Артура Конан Дойла! Так, звісно, сьогодні переважна більшість читачів знають його тільки за пригодами Шерлока Голмса. Однак сер Дойл був дуже різнобічним письменником і надзвичайно цікавою особистістю з багатим життєвим досвідом. Крім детективних історій, у його літературному портфоліо є цілком пристойна історична проза, новаторська наукова фантастика, пригодницькі твори, що й досі читаються легко та із захопленням. Цей чоловік незмінно фонтанував ідеями, чимало мандрував, цікавився містикою, допомагав у реальних розслідуваннях, добре реалізувався й в інших професіях, крім письменництва. Народився Артур Конан Дойл 22 травня 165 років тому.

    Сімейні обставини й навіть родовід сера Артура обіцяли йому яскраве й заможне майбутнє. Дядьком матері – Мері Фоулі – був літератор і художник Майкл Конан, на честь якого маленький Дойл отримав друге ім’я (а зовсім не частину прізвища, як часто помилково вважають). Батько Артура Чарльз Олтемонт Дойл мав успіхи в живописі й архітектурі. Мати ж була наділена даром оповідачки й прищепила синові любов до лицарської естетики й шотландської історії (родина жила в Единбурзі). Згодом уже молодший син Артура Адріан писав у батьковій біографії: «Конан Дойл навчився розбиратися в гербах набагато раніше, ніж познайомився з латинським відмінюванням». За сімейними легендами, генеалогія їхнього роду нараховувала шість століть. Серед видатних пращурів буцімто були й королі – Генріх ІІІ та Едуард ІІІ.

    Цікаво, що будувати кар’єру митця чи історика юний Артур спочатку не планував. Можливо, не в останню чергу це пояснюється виразними дивацтвами Чарльза Дойла, який нерідко налягав на алкоголь, не раз втягував родину в матеріальні халепи, а згодом і геть збожеволів, потрапивши у відповідний лікувальний заклад. Тож навряд чи богемний стиль життя аж так подобався втомленому від батькових вихваток хлопцеві. Артур закінчив єзуїтський закритий коледж Стоніхерст, потім медичний факультет університету в Единбурзі, відтак – аспірантуру у Відні. Він кілька років мав приватну лікарську практику, вивчав психологію й офтальмологію, у якості корабельного лікаря й хірурга провів 7 місяців на китобійному судні «Хоуп» в арктичних водах, а за два роки повторив плавання на пароплаві «Маюмба», що курсував між Ліверпулем і західним узбережжям Африки.

    Свій письменницький талант він почав виявляти поступово, експериментуючи із жанрами. Першим його опублікованим твором стало оповідання «Таємниця Сесасської долини», написане під враженням від улюблених авторів Дойла Едгара По й майстра вестернів Брета Гарта й надруковане університетським часописом Chamber’s Journal. Серед ранніх творів називають також оповідання «Американська історія» й соціально-побутовий роман з елементами детективу «Торговельний дім Гердлстон», натхненний творчістю Дікенса. У 1891 році література стала професією Дойла, заради неї письменник залишив лікарську практику.

    Сам Артур дуже любив творити в жанрі історичного роману, завжди ретельно збираючи документи й прославляючи давні часи. Найбільш якісними в цьому жанрі в автора вважають: роман «Пригоди Міка Кларка» про повстання Монмута в ХVII ст., роман «Білий загін», що оспівував подвиги лучників й інших воїнів-добровольців часів Столітньої війни ХІV ст., дилогію про капітана Жерара й епоху війни з Наполеоном. Доволі якісна з-під пера автора виходила й пригодницько-фантастична література. Книги про ексцентричного професора Челленджера, прототипом якого став професор фізіології з Единбурзького університету Вільям Резерфорд, «Загублений світ», «Отруйний пояс», «Коли Земля скрикнула», а також останній науково-фантастичний роман письменника «Безодня Маракота» сьогодні заслужено вважаються класикою. Хоч здебільшого й спираються на вже застарілі наукові дані.

    Утім, як би Артур Конан Дойл не прагнув писати «серйозну літературу», як би не дратувався через тиск тогочасної читацької публіки, однак найбільшу славу йому приніс, звісно ж, Шерлок Голмс. Першою повістю про пригоди видатного детектива та його помічника-лікаря Ватсона став «Етюд у багряних тонах», опублікований у 1887 році. Цікаво, що в чорновому варіанті головних героїв звали Шеридан Хоуп й Ормонд Секер. У чистовику ж вони стали Шерлоком Голмсом і Джоном Ватсоном відповідно. Прототипом детектива з Бейкер-стріт часто називають університетського професора Джозефа Белла, який викладав у Дойла й умів ставити діагноз за зовнішнім виглядом пацієнта. Однак за даними вже згаданого сина письменника Адріана, сер Артур колись сказав: «Якщо Шерлок Голмс колись й існував, то це я сам».

    Видатний детектив з’явився в 56 оповіданнях і 4 повістях Артура Конан Дойла. На момент написання «Собаки Баскервілів» у 1900 році Дойл був найбільш високооплачуваним письменником у світі. Мабуть, уже хрестоматійною стала історія про те, як Шерлок набрид своєму авторові. Прагнучи повернутися до історичної прози, письменник легковажно вбив його в дуелі зі зловісним професором Моріарті (оповідання «Райхенбахський водоспад»). Що тут почалося! Двадцять тисяч читачів відмовилися від передплати на журнал «Стренд», який друкував оповідання про Шерлока Голмса. Величезні юрби народу з гаслами «Поверніть нам Голмса!» щодня збиралися навколо офісу редакції. Дойлові стали телефонувати невідомі з прямими погрозами: «Якщо Шерлок Голмс не воскресне з мертвих, його безсердечний творець найближчим часом вирушить слідом за ним». Усі клерки Лондона з нагоди смерті вигаданого детектива демонстративно вдяглися в траур. Однак останньою краплею для автора, за чутками, став лист особи королівської крові (хто це був, королева чи король, достеменно невідомо) з приватним проханням схаменутися. Звісно, письменникові довелося повернути улюбленця публіки з царства мертвих.

    Скільки б Дойл не нарікав на надмірну популярність свого героя, Голмса він однак любив. Навіть посварився з Бернардом Шоу, коли той назвав Шерлока «наркоманом, який не має жодної приємної риси характеру». У підсумку видатний літературний детектив значно пережив свого автора, обріс цілою міфологією й численними продовженнями своїх пригод від найрізноманітніших авторів. Серйозні й пародійні історії про Шерлока в різний час писали: Джеймс Баррі (який колись заохотив Дойла створити кілька п’єс для театру), Джон Діксон Карр, Моріс Леблан, Стівен Кінг, Рекс Стаут, Марк Твен, Ентоні Горовіц і навіть президент США Франклін Рузвельт. За результатами опитування 2011 року, проведеного британською соціологічною асоціацією Ask Jeeves, кожен п’ятий британець вірить, що Шерлок Голмс існував насправді. Книга рекордів Гіннесса називає Голмса найчастіше екранізованим персонажем. За приблизними підрахунками, на зараз існує близько 210 кінострічок, серіалів й анімаційних фільмів за участю геніального детектива.

    Та повернімося до Артура Конан Дойла. Настільки діяльних, небайдужих і креативних людей треба ще пошукати! Він щиро захоплювався спортом, у тому числі більярдом і крикетом, одним із перших опанував їзду на мопеді. Крім уже згаданих плавань на суднах, він мандрував у засвіти й у межах воєнних кампаній. Зокрема, брав участь в англо-бурській війні на межі століть у якості хірурга воєнно-польового шпиталю. Щиро прагнув він прислужитися своїй країні й на полях Першої світової війни. Але через доволі поважний вік його не взяли. Та це не завадило джентельменові шукати інших шляхів допомогти батьківщині. Саме йому належить думка про прокладання тунелю під Ла-Маншем, створення плавучих мін, надувних гумових човнів для порятунку корабельних екіпажів, камуфляжних сіток для гарматних розрахунків, натільної броні.

    Небайдужим був сер Артур і до проблем сучасного йому суспільства. Письменника глибоко вразила несправедливість «справи Едалджі» – адвоката напівіранського походження, звинуваченого в навмисному каліченні домашньої худоби в селищі біля Бірмінгема. Едалджі позбавили адвокатської практики й засудили до 7 років каторги, не маючи вагомих доказів, здебільшого через неанглійське походження. В’язень написав Дойлові листа з проханням про допомогу, і письменник особисто взявся за розслідування. Його зусилля були немарними: зрештою, Едалджі виправдали. А у Великобританії вперше з’явився... апеляційний суд! Сер Артур знайшов і справжнього винуватця, але зібрані ним докази судова система не взяла до уваги. Так само активно письменник розслідував і справу засудженого до довічного ув’язнення єврея Оскара Слейтера, звинуваченого у вбивстві заможної літньої жінки. Там теж результат був успішний, хоч Слейтерові й довелося чекати на виправдання 18 років.

    Не менш діяльно Артур Конан Дойл підтримував і спіритуалізм – популярне в першій половині ХХ ст. мистецтво спілкування з духами. Ще за життя автора критики містицизму казали, що він зацікавився темою через особисте горе: його брат, племінники й син загинули в Першій світовій війні. Насправді ж Дойл популяризував спіритуалізм ще з 80-х років ХІХ ст. Його друга дружина Джині Лекі сама вважалася сильним медіумом. Письменник взагалі щиро вірив у надприродне. Він був одним із найпалкіших «адвокатів» у справі «фей із Коттінґлі» (двоє дівчат-підлітків поширювали фото, на яких вони нібито грають із феями й гномами, через багато десятиліть після смерті Дойла вже дорослі жінки зізналися, що світлини були фальсифікацією); був переконаний в існуванні «прокляття фараонів». Книг із містичним елементом у його бібліографії теж вистачало.