Артур Конан Дойл «Безодня Маракота»

    А чи вірите ви в Атлантиду? У те, що багато тисячоліть тому існувала ціла високорозвинена острівна держава, яку за гріхи жителів поглинуло море? Хтозна, чи вірив у неї Артур Конан Дойл (зважаючи на його репутацію шанувальника медіумів і фей, швидше за все, так), але можливість продовження її існування на дні Атлантичного океану він нам описав. 

    Стриманий, потайний і сухоребрий на вигляд професор Маракот затіяв грандіозний проєкт. Він створив металево-скляну камеру й задумав спуститися на ній на пів кілометра вглиб океану. Для початку ХХ століття така ідея могла вважатися неймовірною фантастикою, тож учений-фанатик тримає її в секреті, щоб йому не перешкодили й не випередили. Маракот збирає таких самих ентузіастів – самотнього молодого біолога Хедлі й задерикуватого механіка Сканлена – і пароплав «Стратфорд» спускає їх на тросі в підводні глибини. Та все йде не за планом: велетенський глибоководний рак перетирає трос, і кабіна з дослідниками поринає в западину, глибиною до 8 тис. метрів. Відчайдухи були певні, що незабаром задихнуться, однак з’ясувалося, що на дні океану також живуть люди. І їхня цивілізація багато чому може нас навчити як у технологічному плані, так і в дослідженнях телепатії. 

    Невеличка повість британського письменника точно потішить усіх любителів таємничого, науково-фантастичного й карколомного. Це історія без кровопролиття, жорстоких племен і підводних чудовиськ, які могли б з’явитися в сучасній голлівудській екранізації. Оповідь плавна, але наповнена дуже яскравими деталями й подіями. «Безодня Маракота» – це справжня класика пригод і наукової фантастики, що буде до вподоби розумним і цікавим до світу молодшим підліткам. Зрештою, Світовий океан і сьогодні лишається найменш дослідженою частиною Землі...