Улюблена письменниця всіх маленьких бешкетників Астрід Ліндґрен

 

     115 років тому на світ з’явилася одна з найвідоміших дитячих письменниць земної кулі Астрід Ліндґрен. Це жінка прославила шведську літературу далеко за межами Скандинавського півострова, сильно вплинула на систему виховання дітей у своїй країні й залишила в спадок читачам велику кількість різноманітних творів, однаково популярних як у друкованому вигляді, так і на екранах і театральних підмостках. 

    Більшу частину незабутніх образів і яскравих подій для своїх історій казкарка черпала з власного життя. Так, Пеппі Довгапанчоха була народжена завдяки маленькій доньці Астрід Карін, коли остання хворіла на запалення легень. Тоді малеча попросила маму розповісти їй казку про Пеппі – і Астрід уже не могла спинитися. Ледве не щовечора протягом кількох років сумлінна пані Ліндґрен вигадувала все нові пригоди рудої бестії, а коли їх накопичилося вдосталь, подала рукопис у найбільше видавництво Швеції. 

    Серйозні бізнесмени відхилили книжку: надто радикальні погляди на дитячі бешкети могли б шокувати громадськість і не принести видавцям прибуток. Але домогосподарка з літературним хистом не здалася й запропонувала свої писання на конкурс молодих авторів, започаткований щойно створеним видавництвом «Рабен і Шогрен». Ось там її оцінили належним чином: за повість «У Бріт-Марі легшає на серці» Астрід отримала другу премію, за «Пеппі…» – першу. Й обидві історії потрапили, нарешті, до маленьких читачів. Успіх був миттєвим і гучним. Хоча громадськість таки обурилася революційними поглядами авторки на те, що дітям треба давати більше свободи, поважати їхню думку, уникати тілесних покарань. Однак малеча визнала книжки одразу й примушувала батьків купляти всі новинки від найліпшої і найближчої до них письменниці. 

    Драматична книга «Міо, мій Міо!» також має автобіографічні мотиви. Її герой – покинутий усіма хлопчик, який не знайшов розуміння в прийомних батьків. Вочевидь, такий сюжет навіяла авторці історія її власного сина. Замолоду ще не одружена тоді Астрід завагітніла й змушена була тікати з рідного Віммербю в Стокгольм – подалі від пересудів і гніву суворих у питаннях моралі земляків. Перебиваючись випадковими заробітками й непристойно низькою зарплатою секретарки, дівчина змушена була віддати немовля в прийомну родину в Данію. Забрати сина вона змогла лише тоді, коли вийшла заміж за Нільса Ліндґрена. 

    Загалом, письменниця багато уваги приділяла дитячим негараздам. Так, до Малюка з її безсмертного творіння «Малий і Карлсон, який живе на даху» ласий до варення коротун із пропелером на спині заявлявся лише тоді, коли в сім’ї його не розуміли чи якось ображали. Так, як будь-який уявний друг у житті звичайних засмучених дітей. Головна героїня книги «Роні, донька розбійника» боролася за свою дружбу з дорослими забобонами й ненавистю, адже товаришувати з тим, кого вона для себе обрала, їй заважало протистояння дорослих розбійницьких кланів. 

    Хоча, звісно, й веселих пригод в історіях Астрід Ліндґрен не бракувало. Як от у серії «Еміль із Льонеберґи» – наповненому сонцем циклі оповідань про життя провінційного пустуна, за витівками якого вгадується дитинство самої Астрід, а також двох її сестер і брата. А от «Знаменитий детектив Блюмквіст» – узагалі цілком вигаданий твір, задуманий як альтернатива модним на той час «дорослим» трилерам невисокої якості з надміром насильства. 

    Вигадувати яскравих героїв і сюжети Астрід Ліндґрен любила над усе, саме тому писала аж до старості. Однак у розпалі творчих сил вона знаходила час також для редакторської і громадської діяльності. За допомогою відкритих листів у часописи, публічних дискусій, промов на значних суспільних заходах письменниця боролася за права дітей, виступала на захист тварин (особливо домашньої худоби, що страждає від жорстокого поводження на фермах), обурювалася несправедливо високими податками й лінощами політиків. Однак однолітки не дуже хотіли її слухати. Саме тому в останні роки життя Астрід Ліндґрен заявила, що більше не має, чого сказати дорослим. І від того часу спілкувалася – через сторінки книг – лише з тими, хто найкраще її розуміє, з дітлахами…