Фатальний невдаха й мрійник Мігель де Сервантес

    Мігелю де Сервантесу Сааведрі, авторові славнозвісного роману «Хитромудрий ідальго Дон Кіхот Ламанчський», в житті фатально не щастило. Не випадково його називають «пасинком долі». Гнітюча бідність протягом усього життя, багаторічне рабство, нескінченні судові справи й ув’язнення, прохолодність читацької публіки до більшості його творів. Навіть після смерті злий рок продовжував його переслідувати: лише кілька років тому дослідники знайшли його поховання, до цього багато століть прах генія покоївся під безіменною плитою… Та чого не віднімеш у цього чоловіка: його талант навіки закарбував письменника в історії літератури. 

    За приблизними розрахунками біографів, Мігель де Сервантес народився 29 вересня 475 років тому. Із закінченням його життя збігається смерть іншого славнозвісного митця пера – Вільяма Шекспіра. І заразом – завершення всієї епохи Відродження в культурі. Про долю сьогоднішнього ювіляра можна писати безліч гостросюжетних пригодницьких історій, здається, на своєму віку він бачив усе. Народжений у родині збіднілих дворян, які могли похвалитися хіба що скромною лікарською практикою батька й сімома дітьми, Сервантес змушений був постійно пробивати собі дорогу. Шукати належної освіти, статків, щастя. Саме такі пошуки в юності привели його разом із братом Родріґо на військову службу. Там, у лавах Непереможної Армади (в іспанському флоті) він чесно бився за славу своєї країни. Напередодні найвизначнішої битви в його житті (бій при Лепанто, який закінчився абсолютною перемогою Іспанії над Оттоманським флотом), майбутній письменник сильно захворів. Проте лихоманка не втримала його в ліжку, й він добросовісно кинувся до зброї. Та битва зробила його інвалідом: після двох поранень у груди й одного – у передпліччя Сервантес втратив рухливість лівої руки. 

   Після лікування він і надалі прагнув служити. Свої солдатські обов’язки він виконував сумлінно, але одного разу, коли повертався разом із братом до Барселони, їхній транспорт – галеру – захопили алжирські пірати. Обох чоловіків продали в рабство, ще й ціну для викупу виставили непомірну. Особливо для нашого героя, адже при ньому знайшли лист до короля. Та аристократичним особам Вітчизни діла не було до нещасних полонених. Гроші на викуп з величезними зусиллями збирала вся родина, однак вистачило лише на визволення Родріґо. Мігелю довелося пробути в неволі понад п’ять років. Увесь цей час він терпів нескінченні муки, чотири рази намагався тікати (за це його не скарали на смерть лише дивом). В останні дні, коли господар збирався відвезти раба до Туреччини, звідки тому б уже не було вороття, прийшла звістка, що Мігеля таки викупили. Сестри відмовилися від приданого, решту суми допомогли знайти іспанські ченці, що присвятили життя визволенню полонених. 

    Повернувшись додому, Сервантес зустрів суцільне безгрошів’я. За станом здоров’я він міг претендувати лише на якісь мирні професії. Так йому доручили займатися постачанням продовольства для королівського флоту. Служба відразу не склалася. Чи то Мігель був настільки творчою та мрійливою людиною, що не спроможний був правильно складати звіти й витрачати гроші; чи таки дійсно щось прибирав до кишені; чи його зрадив банкір, втікши з усіма чужими заощадженнями. Та Сервантес лишився в боргах і кілька разів потрапляв у в’язницю. Звідти він вийшов із величезним багажем мудрості, життєвого досвіду й твердим рішенням побудувати кар’єру письменника. 

    Утім, з професією літератора, як ви здогадуєтеся, все теж пішло не так. Ні, «Дон Кіхот» таки прославив свого автора, навіть зродив хвилю плагіаторів. Однак грошей Сервантесу так і не приніс: видавець не платив відсотків від продажів. Решта творів генія сьогодні відома лише вузьким колам літературознавців. Та, на щастя, ми таки маємо Лицаря сумного образу. Цей типаж, як і розповідь про його сумнівні подвиги й блаженну філософію, залишився нам у спадок на багато епох...