«А втім, що є щедріше за любов?»: трагедія Вільяма Шекспіра «Гамлет»

    «To be, or not to be: that is the question», або українською: «Чи бути, чи не бути – ось питання», – витяг зі Шекспірової трагедії про Гамлета, що є першим рядком монологу данського принца. Його полюбляють цитувати, він слугує афоризмом, а для когось – навіть гаслом. Ця сентенція вказує на важливість і важкість вибору, бінарність світу й людського буття. Але, думається, порівняно з трагедією «Ромео і Джульєтта» напруга тут суттєво зростає, конфлікти нарощуються, Темрява поглиблюється, а Світло, либонь, віддаляється… Герої стають заручниками то власних інсценувань, то чужих витівок. Здається, Світла наприкінці тунелю справді не розгледіти – суцільна пітьма.

    До речі, Вільям Шекспір не вигадував нових сюжетів: він утілював, інтерпретував, переосмислював більш чи менш відомі. Окрім того, п’єса «Гамлет» має аналогії з трилогією «Орестея», автором якої є «батько трагедії», давньогрецький драматург Есхіл: ідеться про зраду матір’ю (царицею / королевою) свого чоловіка, смерть (вбивство!) останнього й помсту сина. Щоправда, Шекспір як сучасник пізнішої епохи (Ренесансу) поглиблює психологізм, увиразнює душевні колізії. Подібно до Есхілової трагедії «Перси», де з’являється тінь перського царя Дарія, у Шекспіровому творі постає тінь батька Гамлета. Гораціо, Гамлетів друг, добачає в тім недобрий знак: «Не знаю, далебі, як пояснити, / Та тільки це знамення, що віщує / Всій Данії напасті несказанні». 

    Образ головного героя, Гамлета, є направду складним і суперечливим. Він відчуває зневагу до матері, яка належним чином не витримала жалоби й поєднала долю з іншим – братом свого чоловіка, Клавдієм. Гамлетів осуд стосується обох; він не в змозі пробачити материну зраду й рішуче оскаржує свою «кревність» із новопризначеним королем.

            Мою він матір так кохав, що й легіт
            Лиця її торкнутися не смів.
            Чи згадувать?.. До нього так горнулась,
            Немов жага у ній росла від того,
            Чим гамувалась... А минув лиш місяць...
            Зрадливість – ось твоє наймення, жінко!
            Лиш місяць! Ще не збила черевиків,
            В яких вона за гробом мужа йшла
            В сльозах, мов Ніобея... і уже, –
            О боже, звір би нетямучий довше
            Журився, – вийшла за мойого дядька.
            Хоч батьків брат – на батька схож він менше,
            Ніж я на Геркулеса. Через місяць!
            Ще ятрить сіль її нещирих сліз
            Розчервонілі очі, а вона
            Вже шлюб бере. О безсоромна хуткість:
            Так поспішати в кровозмісне ложе!
            Нема й не може бути в цім добра...
            Але німуй, язик, хоч серце рветься.

    Два брати, Гамлетів батько і Клавдій, уособлюють опозиційні первні (на кшталт міфів про близнюків): Творення / Руйнування, Світло / Пітьма, Добро / Зло. 

    Твір виходить за межі індивідуального, ба навіть родинного, сягає національних і державних інтересів (цим він різниться від трагедії «Ромео і Джульєтта», хоча і в останній масштаб конфлікту вимагає втручання герцога). Прикметним є мотив божевілля, бо ж саме до таких «метаморфоз» (маскування!) змушений вдатися Гамлет, аби пізнати правду щодо смерті батька й помститися вбивцеві. 

    «Для вбивці навіть храм не порятунок, / А помсті меж нема», – мовить Клавдій Лаертові, либонь, не усвідомлюючи сповна, як ці слова стосуються його й Гамлета. Бо ж молитва на колінах навряд чи вдатна оскаржити скоєний злочин, за який конче прийде кара – з Неба й Землі. А коли втручається потойбіччя, то й поготів! Трагізм ширшає – смерть торкнеться багатьох героїв… Не кажучи вже про інтриги: В. Шекспір ними щедро «приправляє» сюжет. Що ж до Любові, то вона переплітається з божевіллям і смертю. Гамлет й Офелія почергово втрачають батьків, тим паче, що принц мимохіть стає вбивцею Полонія. Божевілля коханої, її смерть – ще одне випробування, яке доводиться пережити Гамлету. «Офелію любив я. / Я так її любив, що й сорок тисяч / Братів, з'єднавши всю свою любов, / Мою не здужали б». 

    Автор не суперечить канонам трагедії: головний герой гине. Наприкінці смерті нанизуються, мов намистини. «Кругом сліди різні. О смерть пихата! / Що за бенкет готуєш в вічній тьмі, / Що нагло так родину королівську / Поклала трупом?», – вигукує Фортінбрас, якому Гамлет через Гораціо доручає кермо влади. 

    Розбір твору виконала письменниця й літературознавець Ганна Клименко