Геніальний піаніст і композитор, який створив «Місячну сонату», – Людвіг ван Бетховен

    Композитор, який змінив фортепіанну музику й створив сучасний стиль гри на роялі. Автор гімну Євросоюзу, «Місячної сонати» й ще багатьох класичних музичних творів, найбільш виконуваних у світі. Людина з величезною особистою й професійною трагедією – невиліковною глухотою. Особистість, чиє прізвище називають у трійці найвизначніших європейських музикантів в історії, поруч із Бахом і Моцартом. Це все – про Людвіга ван Бетховена, останнього представника «віденської класичної школи». 16 грудня минуло 255 років від дня його народження.

    Життя геніального композитора й піаніста розпочалося в Бонні, у великому німецькому місті на річці Рейн. Людвіг був старшим з-поміж трьох синів у родині придворного капельмейстера Йоганна ван Бетховена й доньки придворного шеф-кухаря Марії Магдалини Кеверіх. Традиція музикування по батьковій лінії в цій родині була дуже давня: ще дід відомого нам Бетховена, якого звали майже так само – Лодевік, приїхав із Нідерландів і служив у тій самій капелі, що і Йоганн, тільки співав басом (Йоганн був тенором).

    Батько нашого героя не лише співав при дворі, а й викладав там вокал, теорію музики й гру на клавесині. У ті часи Європою ще гриміла слава Моцарта, тож Йоганн загорівся ідеєю зробити зі старшого сина не менш відомого музичного вундеркінда. Він нещадно муштрував Людвіга, навчаючи його грі не лише на клавесині, а й на скрипці. Уже у 8-річному віці хлопчик давав перші концерти в Кельні. При цьому на афіші батько спеціально занижував вік юного музиканта, називаючи його 6-річним. Утім, надто помітного успіху ці концерти виконавцеві не принесли, тож Йоганн до своєї марнославної фантазії охолов і передоручив сина друзям-музикантам, додавши в план занять майбутньої зірки ще й орган.

    Муштра, тяжкий характер батька, схильного зазирати в чарку, несистематичні заняття з різними вчителями, як не дивно, не відбили в Людвіга любові до музичних інструментів. Єдине: він прагнув виплеснути музику, що чаїлася глибоко в його серці, на нотний стан, мріяв зробити власну революцію у світі композиції, імпровізувати й писати нове. На щастя, у 1779 р. до Бонна приїхав відомий композитор, органіст, письменник Крістіан-Ґотліб Нефе. Він взявся викладати юному Бетховену, прищеплюючи йому гарний музичний смак і розвиваючи ерудицію. Саме завдяки Нефе, Бетховен ознайомився з «Добре темперованим клавіром» Йоганна Себастьяна Баха, з творами Георга Фрідріха Генделя й суттєво покращив свою виконавську майстерність.

    Уже у 12 років під час від’їзду Нефе Людвіг виконував обов’язки придворного органіста, а в 13 років був зарахований клавесиністом у придворний оркестр. Тоді ж під грамотним керівництвом талановитого педагога Бетховен написав свої перші творіння: варіації на марш Дресслера до-мінор і три сонати для клавесина. На жаль, загальна освіта в нього просувалася не так якісно, як музична: в 11 років Людвігові довелося покинути школу, оскільки дідусь помер, і це негативно позначилося на фінансовому становищі сім’ї. Однак згодом парубок самостійно надолужив пропущені заняття, вивчивши французьку та італійську мови, латину, читаючи класичну античну й перську літературу та сучасних йому німецьких авторів.

Автор портрета – Карл Рідель

    Зі зростанням виконавської майстерності й рівня професійної освіченості, в юному Бетховені зростали й амбіції. Втілити їх можна було у Відні – важливому тогочасному центрі світової музичної культури. Уперше в це вишукане місто Людвіг приїхав у 1787 р. Почувши імпровізації молодого музиканта, вже визнаний Європою Моцарт вигукнув: «Зверніть на нього увагу – він коли-небудь змусить світ говорити про себе». Утім, взяти бодай кілька уроків в авторитетного композитора й виконавця Бетховенові не вдалося: приблизно в цей час у Бонні померла його мати, тож Людвігові довелося повернутися додому, аби попіклуватися про молодших братів. Упродовж 5 років композитор викладав музику в приватному порядку, писав невеликі пісні й кілька фортепіанних сонат, пізніше названих сонатинами.

    І у Відні, і в Бонні Бетховен зазнайомився з багатьма важливими людьми. Серед них – визнаний австрійський композитор, представник класичної школи Франц Йозеф Гайдн. Почувши кантату у виконанні молодого музиканта, Гайдн був вражений, тому охоче погодився викладати Бетховенові, коли той у 1792 р. переїхав у Відень. Однак ця співпраця виявилася розчаруванням для обох. Пізніше Людвіг у притаманній йому різкій манері казав, що Гайдн нічому його не навчив. Гайдн же своєю чергою не сприймав схильність учня до пристрасних імпровізацій і відверто побоювався його похмурої, дещо дивакуватої вдачі.

    До слова, характер у Бетховена й справді був непростий – запальний, категоричний, часом нетерпимий. Він ніколи не втрачав нагоди критично висловитися про політику й владні кола. Коли композитор майже втратив слух, він спілкувався з друзями за допомогою записів у зошитах, згодом це стало справжнім скарбом для його біографів. Серед звичних бесід нерідко траплялися записи від співрозмовників Людвіга штибу: «Обережно! Тут шпигуни». Існує й чимало легенд про конкретні висловлювання й вчинки непокірливого митця. Наприклад, коли під час гри Бетховена в публічному місці один із присутніх аристократів гучно заговорив із дамою, Людвіг перервав виступ і різко заявив: «Для таких свиней я не гратиму!».

    Та повернімося трохи назад, коли молодий Бетховен ще тільки здобував собі репутацію. Після невдалого досвіду з Гайдном він знайшов собі інших викладачів: уроки скрипки Людвіг брав в Ігнаца Шуппанціга, уроки італійського вокального письма – в Антоніо Сальєрі. Ці студії вже були значно успішнішими, Бетховен почав давати публічні фортепіанні концерти, збираючи дедалі більші зали. У 1796 р. він вирушив у тривале гастрольне турне, підкоривши публіку Праги, Берліна, Дрездена, Братислави, здобувши собі славу справжнього віртуоза й імпровізатора.

Йозеф Малер «Молодий Бетховен»

    За перші десять років у Відні композитор написав двадцять сонат для фортепіано й три фортепіанні концерти, вісім сонат для скрипки, квартети й інші камерні твори, ораторію «Христос на Масничній горі», балет «Творіння Прометея», першу й другу симфонії. На жаль, у цей же час, у віці 26 років, він почав втрачати слух (проблеми на той момент проявлялися дзвоном у вухах). Поради лікарів усамітнитися в маленькому місті, пожити в спокої й подихати свіжим повітрям ніяк не покращили справи. Бетховен чув дедалі гірше, ставав усе непривітнішим, почав думати про самогубство. Від незворотного його врятувала тільки переконаність, що він ще досі не виконав своє призначення. Згодом спілкуватися з людьми йому допомагали слухові трубки, виготовлені його другом, винахідником метронома, Йоганном Мельцелем, та вже згадані зошити. Його й так бурхлива музика стала ще гучнішою й боліснішою, потрібні йому ефекти Людвіг чув завдяки вібрації музичного інструмента.

    Ще в часи усамітнення в Гайлігенштадті композитор розпочав роботу над третьою симфонією, яку на момент задуму хотів присвятити Наполеонові. Коли справа вже йшла до завершення, Наполеон зрадив ідеали революції, що так надихала композитора, й оголосив себе імператором. Дізнавшись про це, Бетховен заявив: «Цей Наполеон – теж звичайна людина. Тепер він топтатиме ногами всі людські права й зробиться тираном». У результаті автор закреслив на титульному аркуші свою попередню посвяту й просто назвав свою симфонію «Героїчною».

    «Місячну сонату» Бетховен присвятив своїй учениці й коханій Джульєтті Гвіччарді. Австрійська піаністка італійського походження була справді обдарованою музиканткою, але досить легковажною й не надто глибокою особистістю. Спочатку вона дійсно симпатизувала Бетховенові й навіть дещо нав’язливо добивалася його уваги. Але потім вирішила, що їй потрібен більш талановитий чоловік, здатний сягнути масштабнішої слави, й вийшла заміж за графа Ґалленберґа. Венцель Ґалленберґ теж писав музику, тільки, на думку багатьох критиків, запозичував цілі шматки з творів Моцарта й інших тогочасних зірок. Сімейне життя в Джулії не надто склалося, вона не раз крутила адюльтери з різними чоловіками, хоч офіційно й лишалася з Венцелем. Коли в родини почалися фінансові проблеми, вона за старою дружбою попросила допомоги в Людвіга. Однак композитор образи не забув і колишній коханій відмовив. Сам він до кінця життя так і не одружився, хоч завжди охоче погоджувався давати уроки молодим привабливим дівчатам. Але «ту саму», на жаль, так і не зустрів.

    Що ж стосується грошей, то насправді Людвіг ніколи не був жадібним і, попри нетерпимий і різкуватий характер, для близьких лишався щедрим, добрим і відданим. Одна з його цитат на цю тему: «Жоден з моїх друзів не повинен жебрати, доки в мене самого є на кусень хліба. Якщо мій гаманець порожній і я не спроможний допомогти відразу, що ж, мені варто тільки сісти за стіл і взятися за роботу, і доволі швидко я допоможу йому виплутатися з халепи».

Автор портрета – Йоганн Хеккель

    Не дивно, що за таких обставин друзів у Бетховена було багато. Серед них – немало учнів. Так, Стефан Брейнінг, у якого Бетховен викладав ще за часів життя в Бонні, був його приятелем до останніх днів композитора. Одна з найкращих піаністок Німеччини Доротея Ертман теж брала уроки в Бетховена. Їй він присвятив Сонату № 28. Усе життя він підтримував зв’язки з Карлом Черні. Майбутній піаніст, композитор і педагог чеського походження став учнем Бетховена ще в дитинстві. Людвіг зробив для нього виняток, оцінивши талант хлопчика (з дітьми він майже ніколи не займався).

    Цікаво, що згодом сам Черні став педагогом видатного угорського піаніста-віртуоза й композитора Ференца Ліста. Ймовірно, через Карла Ференц успадкував манеру гри самого Бетховена. Лише за півтора року навчання Ліст так вразив свого викладача, що той дозволив йому виступати перед публікою й запросив на концерт Бетховена. Коли Людвіг почув юного віртуоза, він був вражений і після виступу поцілував хлопця. Розчулений Ліст зберіг пам’ять про це на все життя. Коли в 1839 р. Ліст приїхав у Бонн і дізнався, що місцева громада роками не може назбирати грошей на пам’ятник Бетховенові, він був безмежно обурений і сам додав необхідну суму зі свого гаманця.

    Відданий Бетховен був і своїй родині. Після смерті молодшого брата Людвіг бере під опіку його сина Карла, вважаючи дружину брата ненадійною особою. Він мріяв побачити Карла вченим або артистом, оплачував його навчання в найкращих пансіонах і в того ж Черні. Однак Карл значно більше, ніж мистецтвом, цікавився більярдом і картами. Передбачувано, він вліз у грандіозні борги й навіть невдало спробував застрелитися. Уся ця історія дуже засмутила й розтривожила Бетховена, аж той різко почав втрачати здоров’я. На фоні переживань у нього загострилася давня хвороба печінки. У 57 років Бетховен помер. На похорон композитора зібрався понад 20-тисячний натовп шанувальників...

    Масштаб його генія й внесок у світову музику неможливо переоцінити. Видатні твори Бетховена відкрили нову епоху в історії мистецтва. За життя він написав дев’ять симфоній (з часом саме така кількість творів цієї форми стала ледь не «зачарованою» для відомих композиторів: чомусь після Бетховена майже ніхто не встигав написати більше). Дев’ята симфонія, фінал якої пов’язаний з «Одою радості» Фрідриха Шиллера, спричинила на прем’єрі фурор. Цей шедевр вважається першим вокально-інструментальним твором у жанрі, тобто першою симфонією, що використовує спів. Під час її презентації Бетховен особисто диригував оркестром. На той момент він уже був цілковито глухим, тому не чув, яку овацію влаштували йому глядачі. Тоді одна зі співачок взяла його за руку й розвернула обличчям до залу. Публіка плакала й кричала, махала хустками й головними уборами. Аплодисменти тривали настільки довго, що присутні поліційні чиновники почали вимагати їх припинення: такі вітання тоді допускалися тільки відносно імператора.

Гуго Гаген. Бюст Бетховена

    Серед інших шедеврів Бетховена: 11 симфонічних увертюр (у т.ч. дуже відомий «Коріолан» й «Еґмонт»), 5 концертів для фортепіано з оркестром, 33 варіації на вальс Діабеллі, єдина складна опера «Фіделіо», що випередила свій час, вокальний цикл «До далекої коханої», Урочиста меса, обробки народних пісень – шотландських, ірландських, вельських. Є в Бетховена й варіації на українські пісні, які він почув в Андрія Розумовського, сина українського гетьмана Кирила Розумовського. Особливо до вподоби йому була «Їхав козак за Дунай». Обробка для голосу й фортепіанного тріо цієї пісні з’явилася в його збірці «24 пісні різних народів» (1816 р.), пізніше він написав обробки цього твору для фортепіано, скрипки й віолончелі, потім – для фортепіано й флейти. Є в Бетховена також варіації на українські пісні «Одна гора високая», «За городом качки пливуть», «Ой надворі метелиця», «Од Києва до Лубен».

    У 2010 р. професор Манчестерського університету Баррі Купер опублікував досі невідомий твір Бетховена – аранжування григоріанського гімну «Pange Lingua». До цього дослідники вважали цей твір лише чернеткою або вправою. Також наприкінці 2010-х у команди мистецтвознавців і програмістів з’явилася ідея розширити начерки Бетховена до десятої симфонії за допомогою штучного інтелекту. У вересні 2021 р. робота була завершена завдяки зусиллям програміста Федеральної політехнічної школи Лозанни Флоріана Коломбо. Проєкт було названо BeethovANN 10.1.

    Більше цікавих фактів, посилань на тематичні відео й записи блискучого виконання найвідоміших творів Бетховена ви можете знайти в нашому інтерактивному плакаті.