Алла Підлужна «Код Володимира Дахна»

    В українському мистецтві мультиплікації не так багато легендарних постатей, та Володимир Дахно – якраз одна з них. Навіть якщо ви не знаєте цього прізвища (що для українців малоймовірно), то точно бачили створених ним персонажів – козаків Ока, Грая й Тура. З 1967 р. на екранах почали з’являтися короткометражні анімаційні історії під загальною назвою «Як козаки...». Спершу герої варили куліш, потім грали у футбол, далі наречених виручали, сіль купували, олімпійцями стали, мушкетерам допомагали, інопланетян зустрічали, на весіллі гуляли. Пригоди нерозлучної трійці тривали аж до 1995 р., коли лицарі українських степів зіграли в хокей. Однак цей мультфільм вийшов значно менш якісний, адже завершувався без Дахна, тому й не здобув колишньої популярності.

    Журналістка й театральна критикиня Алла Підлужна пропонує зазирнути за лаштунки творчої майстерні одного з найвідоміших українських мультиплікаторів. Яскраво ілюстроване видання представляє нам біографію Володимира Дахна, уривки з його інтерв’ю, у яких він, у тому числі, пояснює, як народилася ідея його найвідомішої анімаційної серії. Книга оповідає про співпрацю митця з художником Е. Киричем (один з авторів образу козаків), історію створення інших відомих мультфільмів Дахна – «Як козак щастя шукав» та «Енеїда», важкий період після розпаду СРСР, що супроводжувався творчим застоєм і браком фінансування.

    Крім тексту й фотографій героя, видання вміщує кілька літературних і покадрових сценаріїв знятих і нереалізованих анімаційних стрічок Володимира Дахна. До купи потрапляє навіть сценарій реклами маргарину. Відповідно, читається книга швидко й легко. Однак сказати, що вона цілковито розшифровує «Код Володимира Дахна», теж не можна... Авторка видання для чогось переказує найвідоміші мультфільми, які сьогодні всі ми можемо переглянути самостійно. Окремі сценарії можна було б оминути – вони нічого не додають до портрету майстра. До того ж, у книзі вистачає технічних огріхів. Водночас, цей твір – нагода пригадати дійсно золоту добу української мультиплікації й улюблених багатьма поколіннями мальованих персонажів, які вже самі перетворилися на елементи нашого культурного коду.