Витончений лірик, майстер перекладу й любитель квітів Максим Рильський

    19 березня Україна святкувала 130-річчя від дня народження прекрасного поета, перекладача, публіциста, громадського діяча, літературознавця Максима Тадейовича Рильського. Один із найбільш помітних представників мистецького угруповання «неокласиків», після арешту НКВС у 1931 р. був змушений різко поміняти творчий «курс» і стати «ідейно правильним» (звісно, це позначилося на творчості, але принаймні зберегло людині життя, на відміну від його колег-неокласиків – М. Зерова, П. Филиповича, М. Драй-Хмари, які загинули в концтаборах…). Та попри все, Максим Рильський подарував українським читачам чимало красивих ліричних віршів, праці з фольклористики, мистецтвознавства, мовознавства (лексикографії та стилістики української мови), теорії перекладу. І, звісно ж, понад чверть мільйона поетичних рядків перекладів.

    Максим Тадейович міг похвалитися визначною генеалогією. Його батько Тадей Розеславович, був сином багатого польського пана Розеслава Рильського й князівни Трубецької. Серед інших помітних пращурів по цій гілці числиться також київський міський писар часів Хмельниччини. Сам Тадей Рильський прославився як етнограф, громадський діяч, економіст і публіцист. Разом зі студентами університету Святого Володимира він став засновником руху «хлопоманів». Природно, що Рильський-старший обертався в середовищі помітних митців і науковців того часу, до якого входили Старицький, Житецький, Ревуцький, Саксаганський і Лисенко. Останній прищепив Максимові любов до музики: поет до похилих літ грав на піаніно, акомпанував іншим виконавцям і співакам, імпровізував. Старший брат нашого героя, Іван Рильський, теж зробив кар’єру перекладача.

    Мати Максима Рильського Меланія Федорівна походила з простої селянської родини, саме в її рідному селі Романівці (нині – Попільнянського району Житомирської області) минуло дитинство майбутнього поета. З часом Максим Тадейович встигнув повчитися в Київській приватній гімназії педагога В. П. Науменка, на медичному факультеті Київського імператорського університету Святого Володимира, на історико-філологічному факультеті Народного університету в Києві. Жоден із вишів він так і не закінчив – завадили більшовицька революція й громадянська війна.

    Однак надолужити незавершене цілеспрямованому чоловікові допомогла ретельна самоосвіта. Упродовж усього життя він багато читав і вивчав іноземні мови. Вільно він говорив 13 мовами, перекладав – із 30. Якісний художній переклад твору Максим Тадейович вважав «фактом рідної літератури». Він знав, про що говорить: у його доробку знайшлося місце перекладам «Слова про похід Ігорів», найкращих творів О. Пушкіна, російських поетів «срібної доби», польського класика А. Міцкевича; доробків відомих поетів інших слов’янських народів – білорусів, словаків, чехів, болгар; творів французької поезії і драматургії XVII – XX ст. (Корнель, Расін, Буало, Вольтер, Малларме, Верлен та ін.). Перекладав М. Рильський і твори Шекспіра, Гете, Андерсена, Гейне, італійських, іспанських, норвезьких, латинських, туркменських, башкирських, єврейських, вірменських поетів. Загалом, з-під його пера вийшло понад 200 тис. поетичних рядків перекладу, а також інтерпретації українською повістей, романів, п’єс. Хист Рильського як перекладача був настільки значним, що в зрілому віці він викладав стилістику й практику перекладу в Українському інституті лінгвістичної освіти. До слова, викладацька робота була Максимові Тадейовичу не чужа. Ще замолоду він вчителював у селі, у київській залізничній школі, на «робітничому факультеті» Київського університету.

    Писати власну поезію Рильський почав дуже рано: його перша збірка «На білих островах» була опублікована, коли авторові було лише 15 років. Однак становлення видатного поета та його прихильність класичній, романтичній, символічній поезії засвідчили пізніші роботи. Зокрема, збірки «Під осінніми зорями», «Крізь бурю і сніг», «Гомін і відгомін», «Знак терезів», «Троянди й виноград» та ін. Усього митець видав 35 збірок віршів.

    Його відстороненість від «соціалістичних реалій» і загалом радянської дійсності, а також дружбу й спільні теми з неокласиками не могли не помітити відповідні органи. У 36-й день народження Максима Рильського заарештували агенти НКВС, після чого він п’ять місяців просидів у Лук’янівській тюрмі, де від нього вимагали зізнань у контрреволюційній діяльності. Чи свідчив він проти колишніх друзів і на що погодився, зараз складно сказати. Відомо, що після ув’язнення Остап Вишня забрав його до себе в Харків на кілька днів у гості. Потому Рильський взявся писати цікаві владі політичні агітки й усіляко хвалити радянську дійсність. Зокрема, він був автором слів пісні про Сталіна «Із-за гір, та з-за високих сизокрил орел летить». За мистецьку співпрацю й ідеологічно правильний творчий курс він двічі ставав лауреатом Сталінської премії і один раз – Ленінської, був академіком АН України, АН СРСР, обирався депутатом Верховної Ради УРСР, очолював Спілку письменників України, а потім, майже 20 років – Інститут мистецтвознавства, народної творчості та етнографії.

    Утім, попри зміну публічної риторики, Рильський лишався чуйною й відданою друзям і сім’ї людиною. Так, він позичив перекладачеві Григорію Кочуру 80 тис. рублів на купівлю будинку в Ірпені, коли Кочур звільнився з таборів. Як згадувала вдова видатного поета Євгена Плужника, Рильський же був єдиним, хто з друзів-літераторів носив заарештованому чоловікові в тюрму передачі. Цікаво, що крім музики й французького мистецтва, поет дуже любив квіти й у своєму садочку самостійно вирощував гладіолуси, цибулини яких йому надсилали друзі. У колі близьких Рильського називали «Максим Золоте Серце». Глибше пізнати масштабну особистість Рильського, його творчість і біографію допоможе розгорнуте інтерв’ю з літературознавицею й дослідницею постаті митця Вірою Агеєвою, яке можна знайти тут.