Засновник жанру романтичної балади в українській літературі Петро Гулак-Артемовський

    27 січня 1790 р., тобто 235 років тому, у Городищі (на той час – Київська губернія, тепер – Черкащина) народився видатний український письменник, вчений, педагог та перекладач Петро Петрович Гулак-Артемовський. Українським школярам він відомий насамперед кумедними та повчальними байками, у яких вічно з’ясовують стосунки: «Пан та Собака», «Батько та Син», «Цікавий та Мовчун», «Дурень і Розумний», «Дві пташки в клітці». Науковці вважають його наступним за Іваном Котляревським поетом, який за допомогою творчих методів бурлеску й травестії спробував увести до української літератури низку нових жанрів (зокрема, байку та романтичну баладу). Петра Гулака-Артемовського називають також послідовником Ларошфуко, Жана-Жака Руссо, Жана Расіна, Адама Міцкевича та інших. А ще він має відомого, мабуть, кожному освіченому українцеві небожа – композитора Семена Гулака-Артемовського. Як же складалося життя цієї непересічної людини?

    Петро Петрович міг би стати священником, як було заведено в їхній родині віддавна. Щоправда, корені батьківського роду сягали козацьких часів: основоположник династії Іван Гулак був полковником і генеральним обозним Війська Запорозького другої половини XVII ст., ще й неодноразово брав участь у козацьких посольствах до Кримського ханства. Згідно з автобіографією Петра, прізвище його пращур отримав через розгульне життя, «і, щоб не плутати з іншими представниками роду, [його] стали звати Гулякою Артемовським». На думку ж краєзнавця й дослідника роду Юрія Мариновського, заснував династію Артем Гулак, так подвійне прізвище згодом й утворилося.

    У будь-якому разі ані воїном, ані служителем Бога Петро Петрович не став, хоч спочатку й не планував порушувати сімейні традиції. Сьомий з-поміж дітей Гулаків-Артемовських, він вчився в бурсі, а потім вступив до Київської духовної академії. Дитинство нащадка збіднілого роду важко назвати ситим і заможним: маленький Гулак часом під’їдав залишки чумацьких трапез на ярмарках і мав доволі обтріпаний одяг. Коли йому було 11 років, помер батько-священник, у 12 – у засвіти вирушила й мати.

    Освіту в академії юнак не завершив. За однією версією тому, що не відчував у собі покликання до духовної кар’єри. За іншою, через нещасну любов: батьки коханої дівчини були категоричної проти її союзу з бідним хлопцем, тож закрили її в сімейному маєтку. Дівчина швидко змарніла й померла від сухот... Випереджаючи події, зазначимо, що, попри цю юнацьку трагедію, сімейне життя Гулака-Артемовського все-таки склалося. Першою його дружиною стала француженка Луїза. У цьому шлюбі народилося двоє синів: Клеоник та Йосип. Однак дружина померла молодою від застуди. Другою дружиною була вродлива, але незаможна Єлизавета Федорівна. Від цього шлюбу в письменника народилося 11 дітей.

    Та повернімося до юнацьких шукань Петра Петровича. Обравши світське життя, він став на шлях педагогіки. Спочатку викладав у приватних пансіонах Бердичева, вчителював у будинках багатих польських поміщиків. Згодом переїхав до Харкова, де заходився підвищувати власний освітній рівень. Там Гулак-Артемовський став вільним слухачем факультету словесності Харківського університету (нині – Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна). У виші він налагодив дружні зв’язки з тогочасними авторитетами в галузі культури – Григорієм Квіткою-Основ’яненком, Розумником Гонорським, Євграфом Філомафітським.

    Уже за рік, завдяки заступництву попечителя Харківського навчального округу графа Потоцького, Гулак-Артемовський почав викладати в університеті польську словесність. Згодом додалися історія, географія, статистика. У педагогіці Петро Петрович буквально знайшов себе, дивуючи студентів емоційним і творчим підходом до лекцій. Щоправда, перші 13 років молодий ентузіаст викладав... безоплатно. До Харківського університету додалися Харківський і Полтавський інститути шляхетних дівчат. Загалом, за педагогічну кар’єру він здобув ступінь магістра, побував екстраординарним й ординарним професором, секретарем етико-політичного відділення, членом училищного комітету при Харківському університеті, а з 1841 по 1849 рр. – ще й ректором останнього.

    Активна викладацька й адміністративна робота не лишали часу на літературну творчість, тому письменницького спадку Гулак-Артемовський лишив небагато. Утім, він належав до засновників «Українського журналу» й кількох жанрів у вітчизняній літературі. З латини, німецької, французької, польської, англійської, чеської він перекладав і по-своєму переспівував твори Жана-Жака Руссо, Джона Мільтона, Адама Міцкевича, Йоганна Вольфганга Гете, Горація та інших. Байка «Пан та Собака», написана на основі фабули чотирирядкової байки І. Красіцького «Pan і Pies», вважається найгострішим сатиричним твором української літератури ХІХ ст. Своїми поетичними творами «Твардовський» і «Рибалка» (переспів поеми Гете), Гулак-Артемовський ввів в українську літературу жанр романтичної балади. Також він публікував літературознавчі статті про поезію й словесність різних народів світу.

    Більша частина творів письменника тривалий час залишалася в рукописах і побачила світ лише після його смерті, завдяки зусиллям Олександра Кониського, Дмитра Багалія, Олександра Потебні, Юліана Романчука, Василя Доманицького. У 1877 р. в Києві твори автора вперше видали збіркою, назва якої наслідувала magnum opus Тараса Шевченка – «Кобзарь П. П. Артемовського-Гулака».