Винахідник слова «робот», митець гумористичної прози й антиутопій Карел Чапек

    «Як багато всього вигадано, аби тільки не думати!», – писав колись із гіркотою один із найвідоміших чеських письменників ХХ століття Карел Чапек. Обурюючись негарними людськими вчинками, спровокованими аморальністю чи простою дурістю, він створив чимало сатиричних та фантастичних оповідань, п’єс, фейлетонів, публіцистичних дописів. Його твори «Війна із саламандрами» й «Фабрика Абсолюту» являють собою досконалі зразки антиутопії та соціальної фантастики. Відомий він своїми антифашистськими переконаннями, а ще тим, що разом із братом Йозефом винайшов слово «робот» (уперше вжите в п’єсі «R.U.R.»). За його оповіданнями, п’єсами, казками та романами знято чимало кінострічок, в основному в Чехії, але були й на кіностудіях незалежної України. 9 січня від дня народження Карела Чапека збігло 135 років.

    Майбутній прозаїк, драматург, перекладач і журналіст народився третім й останнім у родині лікаря Антоніна Чапека. Крім Карела, у сім’ї підростав Йозеф, який згодом також став письменником і художником, і майбутня мемуаристка Гелена Чапкова. Мати сімейства Божена із задоволенням збирала словацький фольклор. Невдовзі після народження меншого сина Чапеки переїхали із села Малі Святоновиці на сході Богемії до промислового містечка Упіце, де Антонін відкрив власну хірургічну практику. Новий будинок родини оточували помешкання ремісників – шевців, ковалів, каменярів – і фермерів. Тож не дивно, що згодом у творчості Карела багато персонажів були звичайними, нічим не видатними, небагатими людьми.

    До гімназії 11-річний Карел вступив у місті Градці-Кралове. З ним поїхала й оселилася бабуся, яка старанно піклувалася про найменшого онука й усіма силами намагалася підтримати його слабке здоров’я. Жінка щиро вважала, що саме домашнім затишком і її зусиллями пояснюються неабиякі навчальні успіхи Чапека-молодшого. Утім, гімназію згодом довелося полишити: активний і кмітливий хлопець долучився до дискусійного клубу, в якому говорилося чимало революційного й антиавстрійського. Бунтарі були зайвими в гімназії, тож Карелові наполегливо порекомендували перейти в інший навчальний заклад. Середню освіту юнак закінчував у ліцеї міста Брно. Відтак продовжив навчання й став доктором філософії в Карловому університеті в Празі. Також він вивчав філософію у вишах Парижа й Берліна.

    Призову в армію в роки Першої світової війни чоловікові вдалося уникнути через хронічні хвороби. Тому після навчання він трохи попрацював гувернером у родині місцевого графа. Та вже в 1917 р. Карел Чапек почав кар’єру журналіста в «Національній газеті» (Národní listy). З 1921 р. й до кінця життя він був культурним і політичним редактором газети «Народні новини» (Lidové noviny).

    Цікавий факт: ще в «Національній газеті» наш герої натрапив на свого повного тезка – Кареля Матея Чапека, який також був журналістом і письменником, тільки значно більш досвідченим. На 1918 рік Чапек-старший уже поступався в популярності молодшому колезі, тож вирішив трохи змінити прізвище. Так Карел Матей став Чапеком-Ходом (за назвою своєї малої батьківщини Ходско й субетнічної групи чехів – ходи). Чапек-молодший трохи ревниво стежив за успіхами колеги, розповідаючи сестрі про відмінності свого стилю від натуралізму Ходи.

    Писати художню прозу Карел почав ще в 14 років. У 1908 – 1913 роках разом із братом Йозефом він створив чимало оповідань, які згодом увійшли в збірку «Сад Краконоша» й «Осяйні глибини». Вплив брата зіграв свою роль й у появі слова «робот», яке після Чапека стало вживатися всюди. У п’єсі «R.U.R.» («Россумські універсальні роботи») брати розповідали про когось на кшталт андроїдів – істот із протоплазми, що відрізнялися від людей лише фактом свого створення на фабриці й відсутністю почуттів. Спочатку їхню назву автори утворювали від слова labor (з лат. – робота), однак Карелові неологізм не подобався. Тоді Йозеф запропонував утворити назву від чеського слова robota, що в цій мові означає саме тяжку працю, каторгу, панщину. Бо ж андроїди в п’єсі виконували саме такі завдання. Власне, не дивно, що герої згодом збунтувалися проти людей. Так само природно, що автори сучасного мультсеріалу «Футурама» назвали планету, населену роботами-мізантропами, «Чапек-9».

    Потім з-під пера чутливого до зародження фашизму й нацизму Карела Чапека почали з’являтися твори соціальної фантастики. У романі «Кракатит» письменник розповів про надпотужну бомбу (передвісник цілком реальної, атомної бомби), яка не принесла своєму творцеві нічого хорошого. У «Білій хворобі» автор описав пандемію таємничого захворювання, що вражало людей, старших за 45 років. Ліки від хвороби винахідник обіцяв віддати лише за умови, що в його країні припиняться війни. Однак для місцевих диктаторів і засліпленого пропагандою народу бійня виявилася цікавішою... Та найвідомішою алюзією на Гітлера та його режим став роман «Війна із саламандрами». Раса таємничих напівміфічних істот, спочатку експлуатованих людьми, спромоглася захопити Землю й знищити всю відому нам цивілізацію. Верховний Саламандр там цілком упізнаваний...

    Різнобічність Карела Чапека як письменника справді вражає. Він створював поеми, новели, п’єси, гумористичні оповідання («Оповідання з однієї кишені», «Оповідання з другої кишені»), філософську фантастику (дуже відомі «Засіб Макропулоса» й «Фабрика абсолюту»), актуальну публіцистику («Болісні оповідання»), дитячі історії. З-поміж останніх особливо полюбилися його співвітчизникам «Дарочка, чи Життя щеняти» (ілюстрована любительськими фотокадрами самого Карела) та «Дев’ять казок». Перекладав модерну французьку поезію, привезену Йозефом із Парижа. Описував він свій досвід утримання тварин («Мав я пса й кішку») та, спільно з Йозефом, догляду за рослинами («Рік садівника»).

    Карел узагалі багато чим захоплювався. До сфери його інтересів, крім уже згаданої фотографії, тваринництва й садівництва, потрапив живопис, килими, кактуси, колекціонування музичних платівок з усього світу. Активно долучався письменник до облаштування свого спільного з дружиною будинку (наприклад, особисто переобладнав камін).

    У своїй країні Карел Чапек був дуже шанованою людиною, у т.ч. серед владників. До нього в гості часто навідувалися політики й представники богеми. Близькі стосунки в письменника склалися з першим президентом Чехословаччини Томашем Масариком (роки керівництва державою 1918 – 1935). З 1925 р. вони часто зустрічалися на вечірках, разом святкували, відпочивали на курорті й працювали. Завдяки трьом книгам, написаним Чапеком і відредагованим особисто Масариком, нащадки можуть багато дізнатися про визначного чехословацького державного діяча: «Розмови з TGM», «Нові розмови з TGM» та «Читання відносно TGM».

    З 1932 по 1938 р. Чапека сім разів номінували на Нобелівську премію з літератури, та нагороду він так і не отримав. Карел був засновником і першим головою Чехословацького Пен-клубу (у 1925 – 1933 рр.), членом Комітету Ліги Націй з літератури й мистецтва (з 1931 р.). У 1935 р. тодішній президент Міжнародного Пен-клубу Герберт Веллс запропонував Чапекові обійняти його посаду, однак Карел відмовився через хворобу.

    Громадська активність і небайдужість до життя держави далися Карелу взнаки. Наприкінці 30-х він долучився до ліквідації наслідків повені, після чого захворів на двосторонню пневмонію. 25 грудня 1938 р. він від цього й помер. Так, у шлюбі з народною артисткою Чехословаччини Ольгою Шайнпфлюговою він устиг пожити лише 3 роки.

    Через різкі антиутопічні твори він вважався особистим ворогом Гітлера. Тому не дивно, що одного вечора, вже після німецької окупації Чехії, до його будинку вдерлося гестапо. Та нацистам не пощастило: вони намагалися арештувати автора через 2 місяці після його смерті... Дружина встигла закопати архіви Карела десь у садку, оприлюднили їх уже після Другої світової війни. «Відігралися» завойовники на Йозефові: старший брат нашого героя потрапив до концтабору Берген-Бельзен, де й помер від тифу.