Геній парадоксу, екстравагантний Оскар Вайлд

    Один із найяскравіших ювілярів цієї осені – 16 жовтня минуло 170 років від дня його народження – Оскар Вайлд прожив життя, показове в усіх значеннях. І парадоксальне, як у його цитатах. Спраглий уваги й масового захоплення впродовж усієї молодості, останні роки він провів, уникаючи людей і змінивши прізвище. Вірний ідеалам краси, він віддав серце найменш гідній особі й поплатився репутацією та здоров’ям. Здобувши популярність і захват публіки буквально в одну мить, втратив їх іще швидше...

    У скарбницю світової літератури увійшло чимало різножанрових творів цього автора. Ще й досі в театрах світу користуються попитом його п’єси «Віяло леді Віндермір», «Як важливо бути серйозним», «Жінка, не варта уваги», «Саломея», «Ідеальний чоловік». Казки «Зоряний хлопчик», «Соловейко і троянда», «Велетень-себелюбець», «Щасливий принц» й оповідання «Кентервільський привид» однаково тішать і юних читачів, і їхніх батьків. Поема «Балада Редінзької в’язниці» примушує задуматися про життя й сповнює меланхолією. А єдиний роман «Портрет Доріана Грея» з незмінною регулярністю екранізується й справедливо вважається основною працею письменника.

    Свій шлях до блискавичної слави й не менш блискавичного падіння Оскар Фінгал О’Флагерті Вілс Вайлд розпочав у Дубліні (Ірландія), другим із трьох дітей у сім’ї сера Вільяма Вайлда й Джейн Вайлд. Батько його був знаним офтальмологом, археологом, фольклористом і філантропом. Мати вважалася палкою патріоткою Ірландії, писала вірші для революційних «Молодих ірландців» і прищеплювала свої захоплення дітям. А ще довго мріяла про доньку, тож вбирала маленького Оскара в жіночі вбрання й свідомо чи ні виховувала його наче дівчинку. Так тривало, доки в сім’ї не народилася Ізола, однак відповідний вплив на подальше формування сина Джейн Вайлд уже справила.

    Навчаючись у престижному ірландському Трініті-коледжі, а згодом в англійському Оксфорді, Оскар остаточно сформував власну творчу концепцію й стиль. Він захопився античною культурою, ідеалам мистецького угруповання прерафаелітів і пошуками естетики в усьому. Наслідуючи своїх викладачів і популярних тоді філософів та мистецтвознавців Джона Раскіна й Волтера Пейтера, Вайлд виявляв презирство до загальноприйнятої моралі, вражав оточення гострим гумором й екстравагантним виглядом. Улюблений його образ включав коротку оксамитову куртку, м’яку зелену краватку, чорні панчохи, лаковані туфлі з пряжкою, берет, пофарбовану в зелений гвоздику в петельці й соняшник або лілію в руці. Саме так він з’являвся на світських заходах Лондона й своїх численних лекціях з естетики. І навіть примудрився запровадити дивакувату моду серед бунтівної тогочасної молоді.

    Прагнучи підкорити Америку, він у 1882 році поїхав у США із циклом лекцій для університетів і коледжів. За легендою, коли він ступив на берег після того, як перетнув океан, заявив митникам і репортерам: «Мені немає чого декларувати, окрім власної геніальності». Ще з юності Оскар плекав у знайомих враження, що йому все дається легко через вроджений талант. Потім полюбляв шокувати стримане англійське суспільство марнославними фразами на кшталт: «Я зовсім не хочу знати, що говорять за моєю спиною, – я і без того про себе достатньо високої думки». У листах до численних друзів він нескромно хвалився кожним своїм успіхом в аудиторії (а успіх і справді був неабиякий). У бесідах з аристократами незмінно відточував майстерність словесних баталій і мистецтво парадоксу.

    Дбайливо виплекана репутація оригінала й природженого митця сприяла негайному успіху першої ж віршованої збірки Вайлда, яка так і називалася «Поезії». Комедійні п’єси, майже цілком побудовані на парадоксах, з аншлагами йшли в театрах. Заснована на біблійному сюжеті «Саломея», написана автором буцімто особисто для Сари Бернар, спричинила грандіозний скандал і була заборонена до показу, однак тільки додала «перцю» до образу Вайлда.

    Особисте життя теж, нібито, складалося якнайкраще. Повернувшись зі США, Оскар Вайлд закохався в привабливу англійську дитячу письменницю Констанс Ллойд, з якою в 1894 році й одружився. У пари народилося двоє синів – Сіріл і Вівіан. Саме для них автор створив свої глибокі, метафоричні й дещо сумні казки.

    Однак уже тоді письменник почав виявляти романтичний інтерес до інших чоловіків, що зрештою його й згубив. Найбільшою трагедією життя Вайлда стала зустріч із молодим і розбещеним Альфредом Дугласом, якого друзі називали Бозі. Вайлд безтямно закохався, Бозі ж тягнув із нього гроші на всі свої забаганки, влаштовував публічні сцени й усіляко тріпав коханцеві нерви. Батько Альфреда маркіз Квінсберрі вимагав від сина розірвати скандальний зв’язок, погрожував застрелити Оскара й зрештою написав останньому записку зі звинуваченнями в содомії. Бозі, який ненавидів батька й прагнув якнайшвидше накласти руку на його спадок, вмовив Вайлда подати проти маркіза позов за наклеп. Оскар так і зробив. Однак маркіз мав свої козирі: він найняв приватних детективів, які швидко знайшли відповідний компромат. Письменник свій позов відкликав, та це не допомогло: Квінсбері ініціював новий суд, у результаті якого Вайлда засудили на два роки в’язниці й виправних робіт за грубу наругу над суспільною мораллю й розпусту.

    В’язниця буквально знищила блискучого письменника. Більшість друзів його покинула, читацька публіка негайно забула про всі його твори. Дружина, яка до останнього вірила у відмовки чоловіка й підтримувала його в суді, змушена була переїхати за кордон із синами. Вона позбавила Вайлда батьківських прав і змінила прізвище, Сіріла й Вівіана Оскар більше не побачив. Однак після в’язниці Констанс якийсь час іще надсилала чоловікові гроші на прожиття – розлучитися з ним офіційно вона так і не захотіла.

    Якщо вам цікаво, Бозі негайно відрікся від коханця-невдахи й подався по світах шукати собі іншого багатого покровителя. Після тюрми, попри вмовляння небагатьох відданих друзів (наприклад, Роберта Росса, який після смерті письменника стане розпорядником його літературної спадщини), Оскар спробував відновити стосунки з Бозі. Однак грошей на капризи вибагливого Альфреда в нього не було, тож молодик швидко розірвав болісні взаємини. Останні роки життя Вайлд провів у Парижі під іменем Себастьяна Мельмота, переховуючись від публіки, намагаючись уникнути осуду й пліток. Помер він від менінгіту, у дечому спричиненого травмою барабанної перетинки, отриманою ще у в’язниці, у тотальній бідності.

    Поховали видатного митця на цвинтарі Баньйо. Однак за десять років, за клопотанням друзів, його перепоховали на знаменитому паризькому кладовищі Пер-Лашез. Серед місцевої богеми поширилася легенда, що коли поцілувати сфінкса, який прикрашає могилу Оскара, матимеш пристрасну любов на все життя. У результаті сфінкса прикрасило так багато відбитків губів, що муніципальна влада злякалася, чи не пошкодить помада статую. У 2011 році гробницю перекрили скляною огорожею.

    Докладну й цікаву розповідь про письменника пропонує YouTube-канал «Історія без міфів». Щиро радимо переглянути їх тематичний випуск «Оскар ВАЙЛД: від вершин слави – до глибин приниження». Також запрошуємо перечитати найяскравіші цитати автора, якими повниться Інтернет. Зробити це можна, наприклад, тут.