Співець американського фронтиру й Дикого Заходу Джеймс Фенімор Купер

    Чінгачгук, могікани, Натті Бампо – ці імена й загальна назва відомі майже кожній людині, чиє дитинство припало на радянські часи. Тоді одним із найпопулярніших авторів пригодницьких романів, що їх вважав своїм обов’язком прочитати кожен підліток, вважався Джеймс Фенімор Купер (у видавничій традиції перекладної літератури чомусь перше ім’я цього письменника не називали). Його ж творам зобов’язані своєю появою й найвідоміші вестерни, зняті європейськими кіностудіями. 15 вересня виповнилося 235 років від дня народження цього видатного американського майстра пера.

    Та популярність Купера на наших теренах не можна порівняти з тим впливом, який цей письменник здійснив на культуру своєї батьківщини. Саме його вважають засновником самого жанру вестерну, за його книгами читачі з усього світу відкривали для себе традиції життя індіанських племен і вивчали історію США рубежу ХVIII – ХІХ століть. У Великобританії, заздрісній і не надто прихильній до літературної братії нещодавньої колонії, Джеймса Фенімора прозвали «американським Вальтером Скоттом». Хоча для своєї країни він був дечим більшим, адже стояв біля витоків нової американської літератури. Прикметно, що з Вальтером Скоттом Куперу пощастило познайомитися особисто. Метр історичної прози сам велично завітав подивитися на незалежного колегу, коли той приїхав зі службовою місією в Європу (за деякою інформацією, «вискочку» з іншого континенту сер Вальтер Скотт зустрів холодно й зверхньо, чим не спантеличив задиристого Купера).

    Джеймс став 11 з 12 (за іншими даними – 15) дітей судді Вільяма Купера й доньки квакера Елізабет Фенімор, які проживали в м. Берлінгтоні (штат – Нью-Джерсі). Суддя Купер був поважним землевласником, який вдало одружився, зростивши родинний капітал. Після війни Штатів за незалежність він придбав велику земельну ділянку, де, виконуючи давню обіцянку, заснував для своєї дружини поселення. Сама Елізабет переїжджати туди не хотіла, тож довелося слугам нести її до нового дому просто в кріслі. Із часом поселення перетворилося на ціле містечко Куперстаун, у якому Джеймс Фенімор прожив значну частину свого життя.

    Сім’я прагнула дати максимально гідну освіту тим небагатьом нащадкам, яким вдалося вижити (більшість братів і сестер майбутнього письменника померла в дитинстві). Тому Джеймса віддали в місцеву школу й найняли для нього вчителів, які закінчили престижні європейські університети. Зусилля батьків і вчителів були винагороджені: молодший Купер вступив до Єльського університету. Однак провчився там лише кілька років, постійно хуліганячи. Так, одного разу він підірвав двері у спальні хлопчачого гуртожитку. Іншого разу його спіймали за дресируванням віслюка, якого шибеник намагався навчити сидіти в професорському кріслі. Терпець у керівництва вишу урвався, і Купера виключили за систематичне порушення дисципліни. Зрештою, повну вищу освіту чоловік так і не здобув до кінця життя.

    Батько не втрачав надії зробити з буйного сина людину, тому відправив його матросом на флот (спочатку на торговельне, згодом – на військове судно). Ці 5 років муштри пішли Джеймсові на користь: у 1807 році він став гардемарином, згодом дослужився до офіцерського звання, до того ж, збагатив свій розум величезним багажем нових знань, що згодом знадобилися йому при роботі над романами. Так, юнак був присутній на будівництві військового корабля на озері Онтаріо, що згодом знайшло відображення в знаменитому творі «Слідопит».

    За кілька років суддю Вільяма Купера несподівано вбили, його нащадки отримали чималий спадок. Приїхавши у відпустку на похорон батька, Джеймс Фенімор заручився з американкою французького походження Сьюзан Делансі. Уклавши шлюб у 1811 році, Купер на прохання дружини пішов у відставку з військово-морської служби. Він спробував розпочати життя заможного буржуа, оселившись у маєтку Мамаронек неподалік від Нью-Йорка. Там чоловік придбав невелику місцеву крамницю, вклав частину грошей у китобійне судно «Юніон» і почав будувати політичну кар’єру. Та несподівано його долю змінило нове захоплення. Читаючи одного вечора дружині кепський англійський роман, Купер обурено вигукнув, що сам написав би краще. Дружина запропонувала закластися, тож Джеймсові нічого не лишалося, як прийняти виклик.

    Свій перший роман «Засторога» (в іншому варіанті перекладу – «Обережність») майбутній літератор опублікував у 1820 році, приховавши своє ім’я. Місцем подій у книзі він обрав Англію, про яку знав не надто багато, та й боявся відгуків англійських критиків із названих вище політичних причин. Страх виправдався: роман не сподобався ані американській, ані англійській читацькій публіці. Дружина підтримала чоловіка, попри невдачу. Та й узагалі цей шлюб був вдалим з усіх боків: подружжя виростило 5 дітей (усього було 7, однак двоє померли, не доживши до повноліття). Однак ідею продовжувати писати не дуже поділяла. Та Купер уже відчув смак до нового хобі.

    Спілкуючись із давнім товаришем батька Джоном Джеєм, який брав участь у боротьбі Штатів за незалежність від Великобританії, Фенімор загорівся ідеєю покласти цю сторінку історії в основу нового роману. Особливе враження на письменника справили розповіді Джея про Єноха Кросбі, американського розвідника, з яким Джей пересікався по службі. Так з’явився на світ «Шпигун, або Повість про нейтральну територію» – книга про таємного агента, що збирав військові секрети для США, керуючись глибоким патріотизмом. Роман мав шалений успіх, перший же наклад у тисячу примірників був за місяць розібраний читачами. Згодом на основі книги було створено дві однойменні опери.

    Гонорар у 4 тисячі доларів буквально змінив життя Купера. На 1821 рік Джеймс встигнув витратити батьківську спадщину й змушений був підтримувати сім’ї чотирьох своїх братів, загиблих у короткий термін від різних нещасних випадків. Борги Куперів росли, у якийсь момент до їхнього маєтку завітали виконавчі служби, щоб зробити опис майна... Зароблені пером гроші дозволили Джеймсові вирішити всі нагальні фінансові питання й переїхати з власною родиною до Нью-Йорка. А також остаточно обрати літературу як свою професію й джерело прибутків.

    Наступна серія романів з американського життя під загальною назвою «Шкіряна Панчоха» закріпила успіх автора й сформувала його своєрідний канон. Наскрізним персонажем творів «Піонери», «Останній з могікан», «Прерія», «Слідопит» та «Звіробій» став мисливець-відлюдник Натаніель Бампо. Через його пригоди читачі з усього світу знайомилися з американською природою, дізнавалися про звичаї різних індіанських племен, стиль життя й кровопролитні війни європейських колонізаторів на новому континенті. Вдалими також вважаються морські романи Купера «Лоцман», «Червоний корсар», «Пірат» та ін., у яких письменник зміг вмістити чимало власних вражень про службу на флоті. Своїми творами Купер формував зразок американського історичного роману й ставав найяскравішим представником літературного романтизму у своїй молодій країні.

    У 1827 році Джеймс Купер разом із сім’єю вирушає в статусі дипломата в мандри Європою. Упродовж 7 років Купери відвідали Англію, Швейцарію, Голландію, Італію, Німеччину, Францію. В останній Джеймс прожив 3 роки, виконуючи обов’язки консула в Парижі. Підсумком поїздки стало 5 томів подорожніх нотаток, романи «Браво, або У Венеції», «Гайденмауер, або Бенедиктинці», «Кат», «Мерседес із Кастилії, або Подорож до Катаю», засновані на подіях європейської історії. Та найголовніше – змінився сам Купер, як і його ставлення до США.

    Повернувшись до Америки, письменник спостеріг нове суспільство, «націю промисловців», що нищила природу й корінних мешканців, поставила на олтар гроші за будь-яку ціну. У 1832 році ідеаліст і романтик Купер із гіркотою написав: «Я розійшовся зі своєю країною. Між нами велика прірва: хто кого випередив – покаже час». Під гнітом неприємних вражень він почав писати гостро критичні публіцистичні твори: книгу «Лист до співвітчизників», памфлет «Американський демократ», два публіцистичні романи «Додому» і «Вдома».

    Особливого галасу наробив сатиричний роман-памфлет «Монікіни» (від англ. man – людина + monkey – мавпа + money – гроші) 1835 року. Ґрунтуючись на традиціях, закладених ще Джонатаном Свіфтом, Джеймс Фенімор змальовує вигаданий світ, у якому керують дві спільноти мавпи. Високостриби мають довгий хвіст і дуже люблять шанувати традиції, поклоняються трону й королю (прозорий натяк на британців). У низькострибів хвіст короткий, але вони жирніші й міцніші, а ще мають впізнавані проблеми сучасних Куперові американців. «Дослідник» доходить висновку: між довгохвостими й короткохвостими мавпами особливої різниці не існує. Тому що обидві спільноти мають єдину релігію, втіленням якої є Великий Грошовий Інтерес. Так у сатиричній формі Купер виписав усі риси, які так не хотів приймати у своїх співвітчизників: корисливість, дріб’язковість, бездуховність.

    Дедалі більш явний песимізм письменника, певний містицизм і відверта критика США не додала Куперові бонусів ні в американських, ні в європейських читачів. Газети розпочали цілу кампанію із цькування автора, висміюючи кожен його новий твір, поширюючи наклепи й скандальні плітки про його вчинки та слова. Письменник не раз намагався судитися зі ЗМІ, прагнучи повернути собі репутацію й попередню славу. Чимало статків родини пішло також на судові процеси, пов’язані із земельними правами на Куперстаун.

    Суспільний осуд, нові борги, нескінченні судилища виснажили Джеймса Фенімора, провокували його зазирати до пляшки. З віком здоров’я сильно похитнулося, і наприкінці 40-х Купер уже майже не вставав з ліжка. Свої дослідження з історії Нью-Йорка та американського флоту він надиктовував доньці Шарлотті, яка стала його незмінним літературним секретарем. Уже після смерті батька в 1851 році від цирозу печінки Шарлотта взялася робити власну письменницьку кар’єру й відзначилася активною діяльністю в колі перших суфражисток. Цікаво, що письменником і мандрівником став і ще один нащадок Джеймса Купера (більш пізній) – Пол Фенімор Купер.