Затятий сперечальник й автор детективів-притч Гілберт Кіт Честертон

150 років минуло 29 травня від дня народження видатного англійського письменника, філософа, публіциста, ілюстратора, релігійного діяча й затятого сперечальника Гілберта Кіта Честертона. На наших теренах він ніколи не був надто відомим, а сьогодні й узагалі призабутий. Знайомим він може видатися хіба що любителям кримінального чтива: власне, завдяки серії оповідань про детектива отця Брауна цей автор і лишився в історії світової літератури. Однак на батьківщині свого часу він був надзвичайно вагомою персоною, його ім’я також добре відоме в католицькій церкві. Цікавий ексцентричний чоловік, друг інших знаменитих письменників і мислителів першої половини ХХ століття, «князь парадоксу» й герой численних публічних дискусій, Честертон, поза сумнівом, вартий того, щоб про нього знали.

    Походив Гілберт Честертон із заможної лондонської сім’ї, що керувала фірмою з продажу нерухомості. Сьогодні компанія Chestertons, заснована прадідом письменника, входить до числа найбільших світових агентств із нерухомості. Не дивно, що освіту хлопчик отримав відповідну до статусу й статків своєї родини. Він навчався у школі Св. Павла – одній із найдавніших приватних шкіл Лондона. У шкільній газеті були надруковані його перші есеї. Там само він уповні зміг виявити свою слабкість до диспутів, організувавши з друзями «Клуб сперечальників-початківців».

    Загалом, пристрасть Честертона до дискусій, постійна незгода з усім й усіма увійшла в Британії в легенди. Деякі сучасники гостро критикували здатність Гілберта встрягати у сварку з приводу та без, саркастично говорячи, що в його вихватках багато слів, та мало глузду (особливо це підкреслював його злісний супротивник – поет Томас Еліот). Честертон не міг пройти повз жодну соціальну проблему, не висловивши своєї думки через ЗМІ. І нерідко публічно «буцався» зі своїми друзями. З філософом Бертраном Расселом він не погодився у справі виховання дітей, з письменником Гербертом Веллсом – щодо євгеніки, з американським юристом Кларенсом Дерроу – щодо релігії.

    Та найзапекліші баталії були в нього з приятелем Бернардом Шоу. Близьку до ніцшеанства ідею «надлюдини», яку так полюбляв виголошувати Шоу, Честертон критикував за брак у ній людяності. Ставала ця парочка й героями анекдотів. Сам по собі Честертон мав колоритний вигляд. При зрості понад 190 см, його вага становила 130 кг – така масивність фігури відомої публічної людини не могла не стати об’єктом для карикатур і словесних насмішок. Існує переказ такого комічного діалогу між Честертоном і Бернардом Шоу:

    «– Якщо хтось подивиться на тебе, то подумає, що в Англії був голод, – висміював Гілберт худорлявість Бернарда.

    – А якщо подивляться на тебе, то подумають, що ти його влаштував, – парирував Шоу».

    Крім визначної ваги, предметом жартів про Честертона ставала його роззявкуватість і незграбність. Він не раз плутав потяги й адреси. А колись, буцімто, взагалі забув, куди йшов. І надіслав дружині, поетці, композиторці й драматургу Френсіс Блоґ, телеграму: «Я на Маркет Гарборо. Де я маю бути?», на що та відповідала: «Вдома». Сучасні дослідники зазначають, що в дитинстві письменник міг слабувати на диспраксію розвитку, що пояснює його незграбність. На межі 1914 – 1915 рр. у нього була й більш загрозлива й таємнича хвороба. Він просто зомлів і пролежав у такому стані від Різдва до Великодня. Що це була за недуга, тогочасні лікарі пояснити не змогли.

    Екстравагантність Честертона проявлялася і в його іміджі. Він носив плащ і пожмаканий капелюх, мав тростину й незмінну сигару в роті. На заклик письменника Джеймса Баррі знімався разом із Бернардом Шоу в аматорському німому фільмі про ковбоїв і хуліганському продовженні прихованою камерою із закритої вечірки. Гості того рауту, високоповажні посадовці, дізналися про фільм і заборонили його показ. Тож у результаті Баррі представив публіці лише частину про ковбоїв, і то лише один раз чи двічі.

    Звісно, не самі лише суперечки й своєрідна вдача зробили Честертона знаменитим. Ще в юності він щиро зацікавився мистецтвом і якийсь час плекав надії стати художником-ілюстратором. Для реалізації задумів він вступив до художньої школи Слейда, також відвідував лекції з літератури в Університетському коледжі Лондона, хоча в останньому протримався лише рік. Закинувши коледж, юнак почав працювати у видавничій справі. Спершу був редактором у видавництвах «Redway» та «T. Fisher Unwin», у 1899 р. почав писати для газети «The Speaker», з 1902 р. – для Daily News, а з 1905 р. й до кінця життя вів колонку в «The Illustrated London News». Першу славу публіциста йому принесли гострі критичні статті на тему Другої англо-бурської війни та пов’язаних із нею соціальних проблем.

    Прикметно, що письменником сам Честертон себе не визначав, пишучи в автобіографії: «Я ніколи не ставився серйозно до своїх романів й оповідань і не вважаю себе, по суті, письменником». Він віддавав перевагу означенню «журналіст». Та й усно він подавав свої думки не менш цікаво, ніж на папері. Так, у 1931 р. він на запрошення «Бі-Бі-Сі» почав вести цикл радіопередач. Це часто були імпровізації на різні теми, що особливо вдавалися авторові через присутність коханої дружини Френсіс Блоґ, з якою він не розлучався до смерті. Передачі Честертона мали шалений успіх у слухачів. Також він їздив із публічними лекціями Америкою.

    Загальний доробок Честертона становить близько 80 книжок. Він є автором, у тому числі, кількох сотень віршів, 200 оповідань, 4000 есеїв і п’єси «Магія». Схожі на притчі детективні історії про отця Брауна, прототипом яких став друг Гілберта, реальний католицький священник Джон О’Коннор, і досі цікаво читати. Хоч їхній розважливий стиль і певний наліт повчальності й можуть дещо втомлювати звиклого до динаміки сучасного світу читача.

    Стиль Честертона-прозаїка часто порівнюють із Чарльзом Дікенсом, Едгаром По, Льюїсом Керролом та Оскаром Вайлдом. З двома останніми Гілберта єднає любов до парадоксів. Нерідко він використовував суперечливі поняття як підґрунтя для іронії. Є в його творчому портфоліо філософська фантастика й фантасмагорія, християнські поеми, романізовані біографії. Так, в одному з найвідоміших творів Честертона, романі «Людина, яка була Четвергом», боротьба з анархістами доводиться до гротеску, коли всі члени таємної ложі бунтівників виявляються шпигунами, покликаними вистежити тих самих бунтівників, а зрештою весь цей фарс перетворюється на сон. У романі «Летючий шинок», щедро пересипаному консервативними за формою й змістом віршами автора, в Англії майбутнього проголошують сухий закон, і любителі рому створюють мандрівний гендель, здатний забезпечити охочим трохи алкоголю.

    Романізовані біографії Честертона, присвячені поетові й драматургові Робертові Браунінгу, письменнику Чарльзу Дікенсу, релігійним діячам Томі Аквінському й Франциску Ассізькому, середньовічному поетові Джеффрі Чосеру, критики називали автобіографічними. Честертон навмисне обирав людей, чиї вчинки й світогляд були йому особисто близькими, і події з їхнього життя поєднував із кейсами з власної біографії. Однак це не означає, що ці біографії вийшли непрофесійними чи неправдивими. За деякими даними, Честертон, як християнський апологет і біограф, один з улюблених авторів сучасного Папи Римського Франциска. І не виключено, що своє «папське» ім’я Франциск обрав під впливом біографії Франциска Ассізького, саме пера Честертона.

    Про релігію Честертон говорив і писав дуже охоче. До 20-х років він належав до англіканської церкви, але під впливом дружини й духовної самоосвіти перейшов до католицизму. Після приходу до католицької церкви, Честертон із Френсіс здійснив паломництво в Палистину й у Рим. Зразковою католицькою країною він називав Польщу, і раз навіть був із візитом у Львові. Духовним темам було присвячено чимало його публічних виступів і статей. У 2009, 2013 і 2018 рр. були навіть спроби беатифікації (акт зарахування до лику блаженних) письменника з ініціативи британської Честертонівської спільноти та нортгемптонського єпископа Пітера Дойла. Але достатніх підстав для цього офіційна церква поки що не знайшла.