Ана Пунсет «Клуб червоних кедів»

    Яких тільки стереотипів і жартів не навигадували навколо поняття «жіноча дружба»! Найчастіше лихослівці згадують заздрість, пліткарство й війну за хлопців. Не розбиратимемо наразі гадану справедливість усіх подібних закидів, а лиш поглянемо на те, як тісні взаємини дівчат-школярок описує іспанська письменниця Ана Пунсет. Її серія «Клуб червоних кедів» – справжній маніфест дівочому співтовариству й взаємопідтримці.

    Четвірка нерозлучних 12-13-річних подружок має багате спільне минуле й не менш насичене сучасне. Та от халепа, одного дня Марта оголошує, що мусить переїхати з батьками до Німеччини. На щастя, сучасний світ дає безліч можливостей не «губитися»: чати в смартфоні, майже миттєвий обмін фотографіями й відео. А щоб уже точно не розлучатися, хоча б ментально, дівчатка вигадують символ власної спілки – червоні кеди. Кожна отримує собі відповідну пару взуття й охоче вбирається в нього за будь-якої нагоди. Є в клубу й статут: 10 правил дружби, що не можуть бути порушені.

    Життя в дівчат б’є ключем. Тут і перші закоханості, і складнощі в навчанні, і шкільні концерти та екскурсії, і боротьба з кастою Модних у класі. Незабаром у «Клубу червоних кедів» з’явиться й амбітна мета. Вони вирішили виграти конкурс від підліткового журналу. Треба лише зняти відео з танцем під пісню Джастіна Бібера. А в нагороду переможці вирушать на концерт співака... до Берліна. А значить, Беа, Фріда й Лусія вже зовсім скоро можуть побачитися з Мартою! Тільки один маленький нюанс: щоб композиція вийшла максимально ефектною, до танцю варто запросити ще двох дівчат. Можливо, час Клубу червоних кедів розширити свої кордони?

    Перша частина популярної підліткової серії дуже нагадує шкільні американські молодіжні комедії. Ось тільки вона геть не вульгарна. Дівчатка поважають батьків, переймаються навчанням і при цьому лишаються природними у своїх реакціях. Їхні взаємини настільки теплі й щирі, що впродовж читання переконуєшся остаточно: дружба не має гендерної прив’язки, вона просто є.