Успішний чиновник і таємний (та значно більш блискучий) белетрист Панас Мирний

    Панас Мирний (справжнє ім’я – Панас Якович Рудченко) – фігура багато в чому унікальна для української літератури. Він був надзвичайно плідним письменником-новатором, став одним із перших українських авторів реалістично-психологічної прози, представив читачам цілу низку нових персонажів, так званих «дрібних людей» – небагатих українських дворян і чиновників, поміщиків, інтелігентів-різночинців, торговців, селян. Крім того, він дуже переймався долею й соціальним становищем жінок, виписуючи численні образи й гострі для того часу проблеми представниць прекрасної статі. 13 травня минуло 175 років від дня народження геніального прозаїка й драматурга з Полтавщини.

    Панас Рудченко був третьою дитиною в сім’ї бухгалтера повітового казначейства в м. Миргороді (зараз – Полтавська область). Його батько, своєю чергою, походив із родини простого козака, що після участі у війні з Наполеоном накопичив достатньо статків, щоб придбати невеликий маєток у селі Білики Миргородського повіту. Життя юного й скромного на вдачу хлопця спочатку не обіцяло якогось надто яскравого майбутнього. Панас закінчив 3 роки Гадяцького повітового училища на відмінні оцінки, однак продовжити навчання не зміг через брак коштів і ранню смерть батька. Зате взявся будувати кар’єру чиновника, час від часу тихенько пописуючи художні твори «для душі».

    Як і багато хто із сучасних йому романтичних юнаків, Панас Мирний починав із віршування. І псевдонім його вперше прозвучав у зв’язку з першими опублікованими творами – віршем «Україні» та оповіданням «Лихий попутав» – у львівському журналі «Правда» 1872 року (на той час це було закордонне для жителів російської імперії видання). Згодом письменник мимохідь зауважував: «Вірші писати, і тільки вірші, – це іграшка, забавка». При цьому, до кінця життя він не припиняв творити громадянську лірику, стилізації народних пісень, любовні вірші (вплив Гейне), поезію в прозі екзистенційного, національного й соціального звучання, вважав, що поезія була своєрідним тренажером для того, щоб потому краще писати прозу.

    Більше того, поетичні виправи допомогли Панасові Мирному реалізуватися в якості перекладача. У його доробку – українська інтерпретація «Зеленогорського рукопису» (епічна містифікація Вацлава Ганки); частини фольклорної «Пісні про Нібелунгів»; «Короля Ліра» В. Шекспіра, «Гаявати» Лонгфелло, оповідань Е. Сетона-Томпсона, «Орлеанської діви» Ф. Шиллера (не закінчив). Також письменник зробив авторський переспів «Слова о полку Ігоревім», стилізований під народну думу.

    Ще один цікавий факт про авторську манеру. Улюбленим художнім прийомом Панаса Мирного вважається пейзаж. Описами природи письменник, як правило, розпочинає свої твори та розділи в них.

    Про внесок Панаса Мирного в національну культуру неодноразово висловлювалися відомі письменники й літературні критики. Зокрема, Юрій Лавриненко зазначав: «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» – пеший великий реалістичний роман в українській літературі». А Сергій Єфремов писав: «Ні один із творів Мирного не збудив такого інтересу, як «Повія». Ні один не викликав стільки розмов, оцінок і навіть претензій до автора. <…> Тут Мирний дійшов вершини свого таланту». До слова, за численними чутками й деякими біографічними дослідженнями, скандальну й сумну «Повію» письменник створив під впливом особистих переживань – буцімто як відповідь на те, що кохана залишила його заради іншого, російського військового.

    Утім, трагічна історія любові в минулому не означає, що надалі Панас Мирний не мав щастя. В уже досить зрілому віці чоловік одружився з молодшою на 14 років класною дамою Олександрою Шейдеман, яка заради цього шлюбу відмовилася від багатого нареченого з Петербурга. У подружжя народилося троє синів: Віктор, Михайло й Леонід. Щоправда, сама Олександра впродовж їхнього спільного життя неодноразово страждала від нервових розладів і навіть лікувалася у відповідних закладах. Крім цієї драми, письменника спіткало ще одне горе: двоє його синів загинули в Першій світовій та громадянській війнах. Третій, Михайло, тривалий час був директором музею Панаса Мирного в Полтаві.

    Геніальне письменницьке обдарування поєднувалося в Панасові Рудченку з умінням будувати блискучу державну кар’єру й вести активне громадське життя. Не в останню чергу через це більша частина творчого спадку автора залишилася в рукописах. Своє авторство незаконних (з погляду тогочасної влади) книжок про кріпаків і тяжкі життєві обставини різних верств населення російської імперії наш герой, зі зрозумілих причин, приховував. За життя він розкрив таємницю свого псевдоніму лише двічі, і то – в обмеженому колі діячів культури.

    З останнім випадком навіть пов’язаний один курйоз. У 1915 році письменника Панаса Мирного було оголошено у «всеросійський розшук» як «політично підозрілу особистість», що активно публікує за кордоном дражливі твори, критикує царську владу за відмову святкувати 100-річний ювілей від дня народження Тараса Шевченка, виступає за рівні права жінок та емансипацію селян тощо. Поліція отримала кілька суперечливих підказок про те, де й у кого переховується Панас Мирний (здебільшого, у віддалених селах і на конспіративних квартирах). При цьому справжній Панас Рудченко продовжував спокійно працювати як чиновник у Полтаві…

    Більше інформації про життя й досягнення Панаса Мирного, а також історію написання його найвідомішого прозового твору пропонуємо прочитати в інфографіці, яку ми підготували спеціально для наших читачів.