Олександр Михед «Котик, півник, шафка»

    «Котик, півник, шафка» Олександра Михеда – одна з перших книг про повномасштабне російське вторгнення. Проте вона не буде «однією з багатьох». Вона залишиться особливою. Автор наводить приклад як кожному з нас важливо знайти точку опори, щоб встояти під час війни. Для багатьох українців прикладом незламності стали шафка й півник зі зруйнованої російськими обстрілами Бородянки, фото з якими облетіло увесь світ. Ця історія про те, що для нас так важливо й цінно. Це книжка про історичну пам’ять, про переживання російсько-української та Другої світової війни, про те, що нас сформувало, чому ми саме такі.

    Шафка для бабусі Лізи була як велика комора, у яку могло вміститися все: і посуд, який так рідко звідти діставали, і ковдри, в яких були сповиті її діти, і сімейні фотоальбоми, і медалі героїв праці союзу, якого вже не існує, і припасене на похорон, і серцеві краплі із запахом горя, як вважає Соня, онука Лізи. Але найбільше вражає те, що бабуся Ліза вважала мегаскарбом: «Сіль. Сірники. Борошно. Сухарі. Мотузка. Олія. Пачки з гречкою, вже окуповані кількома поколіннями молі. Вона називала себе білочкою і пояснювала, що має робити припаси на довгу-довгу зиму, яка може раптом вторгнутись». Наразі доволі знайома ситуація.

    До глибини душі зворушлива книжка про війну та її проживання, її не можна читати швидко, бо вона, як та Шафка – так мало сторінок, але так багато змісту й підтексту. Ця історія болюча, але водночас надзвичайно оптимістична: «Навіть після нескінченного жаху настане нове життя. Життя, що берегтиме пам’ять про зло. Життя, що берегтиме пам’ять про добро, любов і дружбу. Як закінчиться ця казка, нам не знати. Але ця війна точно закінчиться нашою Перемогою».