Вірити в дива можна в будь-яку пору року й за будь-яких життєвих обставин, але в період різдвяно-новорічних свят ця віра особливо стійка. Хай навіть очікування чуда не має нічого спільного із Санта-Клаусом, а найзаповітніша мрія не схожа на матеріальний подарунок. Але ж усім час від часу хочеться, щоб хороше в житті ставалося просто так, а не в результаті нескінченних титанічних зусиль... І збірка оповідань українських авторів «Коли сніг пахне мандаринками» розповідає саме про такі дива в житті дітей і підлітків.
   Мрії героїв цієї книги не обов’язково прості й дитячі, як ми звикли очікувати. Ні, звісно, є й такі. Дехто «замовляє» у святого Миколая котика (Анна Сидор «Різдвяне кошеня»), дехто – песика (Ольга Трегуб «Жижка»), ще хтось – багацько снігу, щоб було як кататися на санчатах (Марія Титаренко «Термін придатності снігу»).
   Але здебільшого історії персонажів оповідань складніші, іноді відверто пронизливі, часом кумедні. Окремі герої шукають кохання для себе (Аліна Штефан «Квітка і Джин») або для батьків (Слава Світова «Самотні серця крапка ком, або Дід Морозко про все подбає»). Комусь трапляється зустріч із привидами (Олена Захарченко «Чех»), янголами-охоронцями (Роман Росіцький «Чи можна побачити ангела?»), різдвяними ельфами (Юля Смаль «Світлина»), самим святим Миколаєм (Оксана Давидова «Коли сніг пахне мандаринками»). А хтось звик творити свято для інших власноруч (Андрій Бачинський «Еля»).
   Чимало сюжетів торкаються втрати й туги за померлими рідними людьми (Саша Кочубей «Лист із минулого», Ольга Войтенко «Під кригою», Оля Русіна «Серце світлофора» та ін.). Є відголоски сучасної війни в Україні (Євгенія Завалій «Марія, яка не любила Різдво») й тяжкого життя українців на початку минулого століття (Юлія Стахівська «Перша зірка»).
   Кожен письменник творить свій світ, приваблює нас знайомим стилем або улюбленими темами. І кожна без винятку історія побіжно зігріває теплом серце читача, незалежно від віку, примушуючи сподіватися виключно на хороше.

0 Коментарі