Автор макабричних новел й один із батьків детективу Едгар Аллан По

    Похмурий і загадковий ювіляр 19 січня – Едгар Аллан По. Американський письменник, есеїст, літературний критик і редактор, він зажив слави як один із засновників жанрів детективу й наукової фантастики, автор романтичних і похмурих віршів, готичних і пригодницьких оповідань. У його арсеналі – моторошні, депресивні й, водночас, новаторські твори, що визначили західну літературу на багато поколінь уперед. А ще – вкрай трагічна біографія, чимало чорних барв у якій спричинив він сам. Цьогоріч відзначаємо 215-й ювілей геніального прозаїка й поета.

    Йому судилося недовге й сповнене турбот життя. Батьки Едгара По, мандрівні актори, не змогли забезпечити йому щасливого дитинства. Батько кинув сім’ю з трьома дітьми (крім середнього Едгара, у ній був ще старший Вільям і молодша Розалія), коли майбутньому майстрові пера був рік. Мати, Елізабет По, усі сили поклала на забезпечення родини, але сил виявилося небагато: у 24-річному віці жінка загинула від сухот. Дітей розібрали по трьох різних сім’ях. Едгарові, на позір, пощастило. Він потрапив на виховання до бездітної сім’ї багатих торговців Алланів. Там він мав домашніх учителів, власного поні й виконання всіх своїх забаганок за першою вимогою. Однак потрібен був лише Френсіс Аллан. Прийомний батько Джон від початку не мав до хлопця особливих почуттів, зате відзначався високими вимогами й різким характером. Коли Едгар подорослішав, напруга сягнула піку, і під час однієї зі сварок Джон вигнав пасинка з дому, позбавивши засобів до існування.

    Заради справедливості, Едгар теж не відзначався шовковою вдачею. В університеті він міцно підсів на алкоголь і наробив безліч картярських боргів. Коли Джон відмовився оплачувати навчання, По довелося покинути виш і шукати заробітків деінде – на військовій службі, в якості газетяра й редактора газет у різних куточках країни. Майже повсюди його спіткали невдачі, які юнак сам і провокував. З газет його неодноразово звільняли через запої й нетерпимість до колег по перу. Щодо першого, мала місце спадковість і душевна хвороба, що із часом прогресувала. До слова, старший брат Едгара Вільям був алкоголіком і помер не в останню чергу через це (а ще через той самий туберкульоз, що забрав їхню матір).

    Вразливість натури письменника часто скочувалася в депресію. Неабияк на це вплинули біди на особистому фронті. У юності По мав стосунки з матір’ю друга, яка теж швидко померла, чи то від менінгіту, чи від раку мозку. Потім він запалився коханням до кузини Вірджинії Клем. З дівчинкою 27-річний Едгар одружився, коли їй було... 13 років. Згодом кохана померла від сухот – у цих зловісних збігах прослідковується вже якийсь фатум. Смерть музи письменник переживав украй важко. Ймовірно, саме вона загострила вже наявні психічні проблеми. Від них не врятували навіть двоє наступних заручин: нові обраниці щоразу ставили умовою відмову письменника від спиртного, і щоразу він порушував свої обітниці.

    Щодо нетолерантності до колег, то тут По здобув безліч ворогів. Дописуючи в різні видання, він нещадно критикував сучасних йому американських і європейських поетів і прозаїків. Особливо дісталося чомусь Лонгфелло – проти нього Едгар затіяв просто якусь «священну війну». Не дивно, що дуже швидко гострослова зненавиділи чи не всі тогочасні письменники. Один із них, літературний критик, редактор, укладач антологій і давній опонент По, Руфус Вілмонт Грізвольд, скористався нагодою спаплюжити репутацію Едгара вже після його смерті. Він оперативно створив біографію загиблого, де, спираючись на листи останнього, назвав його алкоголіком, наркоманом і психопатом. Тривалий час публіка вважала цю біографію беззаперечною істиною, доки дослідники не довели, що опубліковані в ній листи були підробкою, а По не вживав наркотиків...

    Едгар По був першим американським письменником, який намагався заробляти на життя саме літературою. І це йому не надто вдавалося, враховуючи те, у яких страшних злиднях постійно жив він і його родина. Найуспішнішою в комерційному плані його книгою став підручник про мушлі й молюсків, створений на замовлення щомісячника American Museum. Згодом По звинуватили через цю роботу в плагіаті, і йому довелося публічно виправдовуватися.

    Та літературну славу йому, звісно ж, приніс не підручник. Першим успіхом стало оповідання «Рукопис, знайдений у пляшці», з яким юний тоді автор здобув перемогу в літературному конкурсі. Міжнародну популярність, особливо в професійних колах, Едгару По принесли розпачливі поезії про смерть і безвихідь «Крук» та про кохання, якому позаздрили янголи, «Аннабель Лі»; детективна трилогія зі слідчим-аристократом Огюстом Дюпеном «Убивство на вулиці Морг» (якщо не читали, в житті не здогадаєтеся, хто вбивця!), «Таємниця Марі Роже» (заснована на реальному злочині), «Вкрадений лист»; оповідання «Золотий жук», де чи не вперше в літературі скарби шукають за принципом квесту, розгадуючи шифр. Зараз також високо цінуються його твори, що тяжіють до горору, зі зловісними символами, великою кількістю смертей і моторошною розплатою лиходіям: «Падіння дому Ашерів», «Маска Червоної Смерті», «Серце виказало» та ін.

    Помер Едгар По у 40 років за таємничих обставин. Товариш знайшов його на одній із вулиць Балтимора в напівкоматозному стані. Жодні спроби лікарів врятувати письменника не мали успіху. Він демонстрував всі ознаки божевілля, нав’язливо гукав якогось невідомого Рейнольдса й, зрештою, помер. Згодом усі документи про лікування були знищені, тому біографи будують найфантастичніші теорії й пояснення цієї смерті. Серед причин називають алкоголізм, пневмонію, туберкульоз, сказ, холеру, самогубство й навіть убивство загадковими змовниками.

    Цікаво, що із 40-х років ХХ століття протягом шести десятиліть на місце його поховання в сутінках приходив таємничий незнайомець у чорному з трьома червоними трояндами й пляшкою коньяку, а інколи й із записками дивного змісту. Офіційно особу цього шанувальника не встановили. Традиція перервалася несподівано: у 2010 р. невідома особа в чорному просто не з’явилася на могилі у звичний час.