Автор блискучих українських комедій і першої сентиментальної повісті Григорій Квітка-Основ’яненко

    Кожна глава побутової комедії «Конотопська відьма» «батька української прози» Григорія Федоровича Квітки-Основ’яненка починається словами «смутний і невеселий» у різних варіаціях. Здебільшого йдеться про сотника Микиту Забрьоху, хоча часом фраза характеризує й інших колоритних героїв. А от сам письменник, який народився 29 листопада 245 років тому, навпаки, був жвавою й дотепною людиною з дещо закритою, однак емоційною й доброю вдачею. Та й переважна частина його творів не дозволяла читачам смутитися – радше, змушувала хапатися за животи від сміху (що нерідко трапляється під час знайомства із цими книгами й зараз).

    Григорію Федоровичу не раз довелося сумувати. У дитинстві через тяжку хворобу він осліп, і наслідки недуги тривали роками, доки мати не повезла сина до Озерянської ікони Божої матері. Там сталося диво: після молитов і вмивання освяченою водою хлопчик по-справжньому прозрів. Під впливом цієї історії й філософських бесід із частим гостем родового маєтку на хуторі Основи Григорієм Сковородою майбутній класик виплекав мрію стати… ченцем. Щоправда, батько (нащадок славетного козацького роду) й мати (освічена багатійка, що стріляла ліпше за більшість чоловіків у тих краях) вибір сина не схвалили. Після навчання в монастирській школі його відправили продовжувати славетні традиції сім’ї на військову службу. Та після чотирьох років у різних полках юнак досягнув-таки свого й подався в Курязький монастир. За рік тяжка й марудна робота ченців увігнала емоційного парубка в нудьгу. Не допомогли навіть флейта, піаніно й книжки, що їх послушникові дозволили пронести в келію.

    Після таких експериментів Григорій Квітка (додаток «Основ’яненко» він доєднав до прізвища на згадку про рідний хутір) осів у Харкові й зробив для міста надзвичайно багато. Фактично створив там перший професійний театр (був його директором і писав п’єси для постановок), чи не всі статки витратив на заснування Інституту шляхетних панянок, формував Харківську губернську бібліотеку. А ще виконував обов’язки предводителя дворянства, друкував кілька важливих для культури журналів, служив засідателем у Харківському совісному суді (там розбирали родинні скандали, випадки про чаклування й справи щодо неповнолітніх) і т. ін.

    Саме робота в останньому дала чимало поживи для майбутніх творів Григорія Квітки-Основ’яненка. А внесок цієї особистості в національну літературу важко переоцінити. Водевіль «Сватання на Гончарівці», комедії «Шельменко-денщик», «Бой-жінка» й досі не сходять зі сцен українських театрів. Гумористичні оповідання «Салдацький патрет», «Мертвецький Великдень», «От тобі і скарб», «Пархімове снідання» та вже згадана гумористично-сатирична повість «Конотопська відьма» малювали напрочуд виразні портрети сучасників автора, висміюючи їхню лінь, марнославство, жадобу, глупство, байдужість й інші неприємні риси. Зразковою є перша п’єса «Приезжий из столицы, или Суматоха в уездном городе», за ідеєю майже ідентична до гоголівського «Ревізора».

    Сентиментально-реалістичні повісті «Маруся», «Козир-дівка», «Сердешна Оксана», «Щира любов» поклали край дискусіям про те, що українською мовою не вийде написати нічого серйозного. Саме заради цього письменник за них і взявся, демонструючи, що нашою мовою можливо творити «і звичайне, і ніжненьке, і розумне, і полєзне», а ще розчулювати читача й вражати його багатством душі простих українських селян. Художня цінність цих сентиментальних повістей на той час була настільки високою, що «Сердешну Оксану» навіть переклали французькою для видання в Парижі.

    Більше цікавих фактів про видатну особистість Григорія Квітки-Основ’яненка, походження його роду й стосунки з дружиною радимо почитати тут.