Знавець народного життя, класик і дивак Іван Нечуй-Левицький

    25 листопада Україна відзначила 185-річчя видатного письменника, який своєю творчістю та активною громадською діяльністю зробив величезний внесок у розвиток української мови, літератури та культури, Івана Нечуя-Левицького. Ця людина – знавець народного життя й популяризатор національної історії, беззаперечний класик із постійною присутністю в шкільній програмі й репертуарі чи не всіх обласних театрів нашої держави, а ще видатний дивак і наш земляк.

    Його батько був спадковим священником, талановитим, переконливим і дещо занадто темпераментним проповідником, одним із засновників місцевої церкви та школи. А Іван Левицький (псевдонім Нечуй був обраний спеціально для літератури, чи то на спомин про улюблену книжку, чи щоб знайомі не впізнали, чи як натяк на дитяче прізвисько) був старшим сином, тож мав продовжити династію. Спочатку все до того йшло: хлопець вчився в батьковій школі, яку згодом розпустили, бо місцеві високі чини боялися, що нікому буде в полі працювати. Потім успішно здобував освіту в Богуславському духовному училищі й Київській духовній семінарії. 

    Попри неприємні спогади про заборону української мови в навчальних закладах і жорстокі покарання, Іван Семенович був зразковим учнем і мав блискучі знання. Вивчив латину, грецьку, французьку, німецьку й старослов’янську мови, здобув звання магістра й… обрав педагогічний фах. Своєрідну данину батьковому покликанню він віддав пізніше, коли разом з Іваном Пулюєм продовжив справу Пантелеймона Кулеша й завершив перший український переклад Біблії.

    Утім, не вчительська нива принесла йому безсмертну славу. Хоча він кілька десятиліть старанно викладав російську мову й літературу, арифметику й географію в польських дівочих гімназіях, у Кишиневі та в Полтаві. Там Іван Левицький організував вчительські гуртки для обговорення гострих національних і соціальних питань і став відомий як затятий захисник українських національних інтересів (що викликало гостру цікавість з боку таємної поліції й чимало проблем). Справжньому призначенню – літературі – всі сили він віддавав уже на пенсії, у Києві.

    Письменник закарбував на сторінках своїх шедеврів портрети представників чи не всіх сучасних йому суспільних станів: творчої інтелігенції – у «Хмарах», селянства – у «Миколі Джері», освітян – у «Причепі», спадкової шляхти (нехай і на прикладі давніх часів) – у «Князі Єремії Вишневецькому» і «Гетьмані Івані Виговському» тощо. У літературному портфоліо Івана Нечуя-Левицького знайшлося місце й казці «Запорожці», й історичній опереті «Маруся Богуславка», і науково-популярним дослідженням з української історії, і, звісно, справжній енциклопедії народного життя «Кайдашева сім’я», чиї трагікомічні конфлікти й соковиті портрети лишаються актуальними й досі. До речі, п’єса Івана Семеновича «На Кожум’яках» – майже цілковитий аналог комедійного шедевру Михайла Старицького «За двома зайцями», тільки написана раніше, і героїв звати інакше.

    Про дивацтва Івана Нечуя-Левицького можна читати й писати цілі фоліанти! І зараз Мережею циркулюють численні анекдоти про те, як цей непересічний чоловік виходив із помешкання виключно з парасолькою (в будь-яку погоду) й тільки за конкретним розкладом (сусіди хіба годинники за ним не звіряли); читав підшивку газет і журналів наприкінці року, кваплячись поділитися з друзями сильно застарілими новинами; вважався категоричним противником букви «ї», всіляких діалектизмів, русизмів і запозичень, вважаючи мову більшості тогочасної інтелігенції наслідком «галицької змови» й агресивно полемізуючи на цю тему з Михайлом Грушевським. Оригінальній особистості – оригінальні звички…

    Більше дізнатися про характер, долю та досягнення Івана Семеновича Нечуя-Левицького пропонуємо з краєзнавчого літературного портфоліо «Співець душі народної», підготовленого працівниками бібліотеки до ювілею письменника. Посилання на матеріал доступно також на сайті Черкаської обласної бібліотеки для дітей у розділі «Ресурси бібліотеки» (рубрика «Інтерактивні ресурси. Література»).