Авторка найцікавішого підручника у світі Сельма Лагерлеф

    Школярам-сучасникам Сельми Лагерлеф можна лише позаздрити – їм пощастило вивчати географію, історію та культуру Швеції за найцікавішим у світі підручником, казкою «Неймовірна подорож Нільса Гольґерссона з дикими гусьми». Майже відразу після її публікації учні початкових класів уже грали в «гусенавтів», називаючи кожен день своїх забав за іменем нових глав. Авторці опус приніс всесвітню славу, Нобелівську премію з літератури (вона стала першою жінкою, відзначеною цією нагородою в галузі красного письменства) й можливість викупити батьківський маєток, проданий колись за борги. Малюкам же – унікальну можливість оцінити красу й легенди різних країв Батьківщини та навчитися їх розрізняти, не виходячи за межі класної кімнати.

    Хтозна, наскільки можна було передбачити такий успіх письменниці в день її народження – 20 листопада 165 років тому. Вона була четвертою з п’яти дітей у дружній і щасливій родині відставного воєнного та вчительки. Саму дівчинку доля не тішила: уже в три рочки її паралізувало через вроджену рану на стегні, тривалий час її мучив біль та неможливість рухатися. Однак духом Сельма не занепадала. Прогулянки й забави з однолітками їй замінювали дивовижно цікаві розповіді бабусі про рід Лагерлефів, історію Швеції, міфи й перекази скандинавських народів. Коли бабуся померла (для п’ятирічної дитини це стало страшним ударом), джерелом фантазії та натхнення стали книжки. Раз вона навіть повчала зневірену старшу сестру словами: «…Доки можна читати цікаві книги, по-моєму, ані мені, ані будь-кому іншому немає чого бути нещасними».

    Підтримка близьких та розрада книжок знадобилася письменниці не раз. Більш-менш жваво ходити (і то з паличкою) вона змогла лише у 18, після виснажливого й болісного лікування в спеціальному закладі Стокгольма. За терапію батько розрахувався, заставивши будинок. Та незабаром чоловік помер, і маєток відібрали за несплату… Аби підтримати родину у фінансовій скруті, молода Сельма подалася вчителювати в школі для дівчаток, перед тим закінчивши відповідну семінарію. Їй довелося не раз вислухати кпини від однокурсниць через свій задорослий як на студентку вік, а потім – доскіпування директорки школи, що не сприймала метод викладання серйозних дисциплін за допомогою казки. Та додавати до рутинних справ креативні оповіді й підключати уяву – у цьому була вся пані Лагерлеф. Уроки вона викладала через пригодницькі історії, ночами творила роман «Сага про Йосте Берлінга». Коли останній виграв приз від жіночого журналу й став бестселером у Данії, а потім і в рідній Швеції, Сельма покинула викладання й зосередилася на письменництві.

    Вона створила чимало романтичних книг про міфічних істот, народних героїв і вірування Скандинавії («Переказ про старий маєток», «Тролі та люди», «Гроші пана Арне»), творів навколобіблійної тематики («Легенди про Христа»), епопей про родові прокляття й містичні події в житті п’яти поколінь однієї сім’ї (трилогія про Льовеншольдів), видань про аристократів та селян Швеції («Єрусалим») тощо. Завдяки активній письменницькій праці, Сельма Лагерлеф здобула чималий авторитет, що ним вона скористалася, допомагаючи єврейським діячам мистецтва уникнути таборів смерті на початку Другої світової війни.

    Читачі любили її безмежно. Хоча й заздрісників вистачало: деякі високочолі елітарні письменники різко засудили факт вручення жінці Нобелівської премії, презирливо називаючи її казкаркою, що творить масову літературу. Та Сельма Лагерлеф лишалася доброю й стриманою людиною, що говорила у своїх книгах про важливість любові, взаємопідтримки й віри. Навіть отримуючи найголовніший професійний приз, зазначала, що вона в боргу перед природою, культурою та мовою Швеції та своїми творами лише повертає дари, якими її наділила батьківщина.