Вчитель від Бога Януш Корчак

    Є такі люди, без яких світ був би біднішим і людство втратило б левову частку своїх чеснот. Надзвичайно виразний їх представник – Януш Корчак (справжнє ім’я Генрік Ґольдшміт), польський лікар, педагог, письменник, публіцист, громадський діяч єврейського походження. 22 липня відзначався його 145-річний ювілей.

    За педагогічну інноваційну систему, яку цей чоловік розробив й активно впроваджував у кількох сиротинцях, його ім’я називають поруч із Макаренком, Монтессорі, Сухомлинським та іншими провідними вчителями. Його книжки «Король Матіуш Перший», «Банкрутство маленького Джека», «Коли я знову стану маленьким» написані напрочуд простою, ніби дитячою, мовою із численними повторами, досі захоплено перечитують різні покоління книголюбів. А за мученицьку смерть поруч із дорогими йому дітьми Януша Корчака вважають святим…

    Збагнути своє призначення юному Ґольдшміту було непросто, приваблювала й література, і вчителювання, й інші галузі життя. Його неабияк лякала доля батька, успішного варшавського адвоката Юзефа Ґольдшміта, якому в досить молодому ще віці діагностували тяжку шизофренію. Психічний розлад був настільки серйозними, що вимагав постійного лікування в спеціальних закладах, тож вся родина змушена була шукати хоч яких-небудь прибутків. Частково із цих мотивів Генрік обрав лікарський фах, повторюючи шлях діда, на честь якого його назвали. Медицина притягувала нашого героя ще й тим, що базувалася не на словах, а на вчинках, мала конкретний результат і дозволяла прислужуватися людям.

    Утім, Генрік Ґольдшміт був аж занадто співчутливим як для лікаря, часом він не міг стримати сліз, оглядаючи тяжко хворих пацієнтів, особливо дітей. До останніх у нього взагалі завжди було особливе ставлення: малюків він обожнював.

    Власне, уся його система педагогіки ґрунтувалася на одному принципі: дитину слід любити й поважати. Саме із цього принципу випливають відомі девізи Януша Корчака. «Дітей немає – є люди, але з іншим масштабом понять…». «Право дитини бути тим, чим вона є», а не втілювати фантазії батьків, не відтворювати їхній образ і подобу в кожному поруху, у темпераменті й смаках. Провідні й, водночас, просто сформульовані педагогічні ідеї цього автора можна знайти в його тетралогії «Як любити дитину», а також працях «Жартівлива педагогіка», «Право дитини на повагу» та інших. Крім того, він тривалий час працював на радіо під псевдонімом Старий Лікар, де давав поради батькам і вислуховував проблеми дітлахів. На жаль, записи цих передач не збереглися.

    На практиці настанови Януша Корчака впроваджувалися в заснованому ним у Варшаві «Будинку сиріт», який він очолив, полишивши, зрештою, лікарську практику. До цього він встигнув не лише вилікувати чимало пацієнтів у рідному місті, а й попрацювати у воєнних госпіталях на полях російсько-японської та Першої світової війни.

    У сиротинці ж, де видатний філантроп зібрав знедолених єврейських малюків, було запроваджено чітку бюрократичну систему й революційне самоуправління. У вихованців був власний сейм на двадцять депутатів, який враховував інтереси округів (у кожному по п’ять дітей) і мав у своєму розпорядженні невеличкий бюджет. Працював також товариський суд із самих вихованців. А ще унікальна за своєю природою газета «Малий огляд» (додаток до польського часопису для єврейської спільноти «Наш огляд»), дописувачі й редактори якої згодом стали відомими літераторами. Цікаво, що в це видання статті надсилали не лише вихованці «Будинку…», а й звичайні польські діти.

    Свої ідеї Януш Корчак впроваджував також у трьох сиротинцях Києва, куди він змушений був приїхати у 1917 році. А ще спільно з Мар’єю Фальською він створив інституцію опіки над польськими дітьми «Наш дім».

    Любов і співчуття до знедолених дітлахів, яких у «Будинку сиріт» назбиралося на час Другої світової війни близько 200, зрештою, привели Януша Корчака в могилу. Спочатку він перемістився зі своїми вихованцями до єврейського гетто, яке фашисти організували у Варшаві. На численні спроби польських підпільників витягти його звідти, відповідав відмовою, не бажаючи кидати дітей. Так само він не покинув їх, коли малюків перевозили до концентраційного табору Треблінки, а потім вели в газову камеру.

    Кажуть, ще до того, як євреїв загнали в товарні вагони, Корчака впізнав німецький офіцер – він читав його казку про Матіуша. Німець сказав, що Януш може бути вільним, на що педагог відповів лише: «А як же діти?». А діти й педагоги сиротинця мали їхати, значить, і він їхав із ними – інакше в його системі координат бути не могло…

    Більше про передову педагогічну систему цього талановитого чоловіка можна прочитати в його книжках, а про вражаючу долю – тут: https://naszwybir.pl/janusz-korczak/