Загадковий і нервовий Франц Кафка

    Франца Кафку, який народився 3 липня 140 років тому, вважають найзагадковішим письменником ХХ століття. Можна було б сказати, що це через любов жовтої преси до гучних заголовків і виразних фраз, оскільки в біографії чеського літератора єврейського походження майже немає прогалин.

    Та й життя він вів украй спокійне й розмірене: у ліцеї вважався досить-таки здібним учнем, пізніше мирно закінчив юридичний факультет у Празькому університеті Карлов, здобувши ступінь доктора права. Усе недовге життя працював на високій посаді у страховій компанії. На роботі його дуже цінували (він навіть винайшов… жорстку каску для захисту робітників на виробництві) й не хотіли відпускати на пенсію за станом здоров’я. На оточення він справляв враження стрункого вродливого юнака зі стриманим і доброзичливим характером і гострим розумом. Вів підкреслено здоровий спосіб життя, дотримуючись вегетаріанства, споживаючи парне молоко й щодня присвячуючи час спорту. Крім того, він володів кількома мовами: крім чеської, добре говорив німецькою (нею й написані більшість його творів) й французькою. Почав опановувати англійську та їдиш, мріяв взятися ще й за італійську. Буденне, просте життя, на позір стороннього спостерігача, навіть нуднувате, чи не так?

    Однак біографів і, власне, всіх, хто ознайомлювався з листами та щоденниковими записами цього чоловіка, особистість Франца Кафки шокує. Почнемо з того, що його найвідоміші великі твори – романи «Америка», «Процес» і «Замок» – узагалі не повинні були стати відомими. Письменник товаришував із романістом, театралом і філософом Максом Бродом – людиною, за характером кардинально протилежною до свого друга. Перед смертю він віддав Бродові майже всі рукописи й заповів усе спалити. Його остання кохана Дора Діамант так і вчинила зі своєю долею спадку, а от Макс не послухався… Тільки завдяки йому ми сьогодні можемо читати твори Кафки, адже за життя літератора було опубліковано лише кілька збірок його оповідань – і то, тільки після наполегливих умовлянь усе того ж Брода. Цікаво, що своїми «кровними братами» в красному письменстві Франц Кафка називав Гюстава Флобера й Миколу Гоголя. Останній, як ми знаємо, теж не відзначався пієтетом до своїх рукописів…

    Особистість цього чоловіка, його приховане від публічних очей життя – мрія будь-якого психоаналітика. Важко знайти комплекси й страхи, яких би він не відчував. Через високий зріст, тендітність статури й численні хвороби Кафка вважав себе потворним, шалено боячись свого зображення в дзеркалі й, водночас, проводячи коло люстра по кілька годин на день. Аби не викликати насмішок через свою, як він гадав, страховинність, чоловік завжди вбирався за останньому модою. Також Франц почувався безкінечно нікчемним, нікому не потрібним, бездарним, боягузливим (достоту як Грегор Замза, що одного ранку прокинувся у вигляді жука в новелі «Перевтілення»).

    Він не міг примусити себе одружитися з жінкою й мати з нею якісь стосунки. Так, він двічі заручався з Феліцією Бауер і двічі розривав заручини, віддаючи перевагу епістолярному роману перед справжніми взаєминами. При цьому досить легко закохувався. Майже в усіх своїх комплексах Кафка звинувачував батька – величезного масивного дядька з бідної родини, який, за спогадами нашого героя й трьох його сестер, був страшенним домашнім тираном. Він суворо карав сина, принижував, ігнорував, звинувачував у тому, що той не спроможний продовжити сімейний бізнес, пов’язаний із виготовленням сукна та пошиттям одягу. Ще й ненавидів власних дітей за те, що ті ставали між ним і дружиною, жінкою покірною, слабкохарактерною й до безтями закоханою в чоловіка.

    До всього, Франц Кафка ненавидів свою роботу, начальника й колег й вважав, що лише література надає сенсу його існуванню. У своїх творах він віддзеркалював усі ці страхи, комплекси, виписував особисті історії у фантасмагоричному й абсурдному дусі, насичуючи просту чиновницьку мову багатошаровими метафорами й складними символами.

    Попри почуття відчаю й суму, що охоплює читачів при ознайомленні з похмурими й неоднозначними творами Кафки, їх обов’язково слід читати. Хоча б для того, щоб краще зрозуміти себе й побачити ті грані світу, на які ми уникаємо дивитися. Зрештою, «у більшості своїй люди зовсім не злі. Люди чинять погано й стягають на себе вину тому, що говорять і діють, не уявляючи собі наслідків своїх слів і вчинків. Вони сновиди, а не лиходії». Зазирнувши у власну душу за допомогою образів і сюжетів геніального Франца Кафки, бодай на кілька миттєвостей перестаєш бути сновидою…