Галина Вдовиченко «Містельфи»

    Не знаю, хто як, а автор цього допису після прочитання в дитинстві «Карлсона...» Астрід Ліндгрен пильно приглядалася до кожної маленької надбудови на даху. А раптом там є таємне життя? У сучасних українських дітей тепер є додаткова причина звернути погляд угору: містельфи! Ці крилаті крихітки населяють башточки й горища у Львові, мають власні хобі, щоденні обов’язки й розваги. І життя їхнє сповнене пригод та незбагненного затишку.

    Дехто з містельфів плете шалики й панчохи, дехто пече найсмачніші бублики з маком, хтось слухає вуличних музик і читає книжки, ще хтось вивчає проблему автомобільних заторів і має купу пропозицій щодо їх вирішення. Є в містельфів і правила, спільні для всіх: не показуватися людям (чому, ніхто вже не пам’ятає). Для цього, крім обережності, крихітки використовують браслет, що дарує невидимість й електромагнітний захист. Увімкнув таку функцію й ширяй собі з вітряними потоками скільки завгодно!

    Та якось містельфи натрапляють на жахливе відкриття. У каналізації поселилися щури-мутанти, не вразливі до отрут й інших інструментів боротьби. Дуже швидко незрозумілі металеві гібриди вибираються на поверхню й починають нищити все навколо: книги, пам’ятники, дитячі велосипеди, навіть будинки. Тепер усе місто – люди, ельфи й дуже несподівані інші мешканці – вийдуть на війну проти нашестя. Та чи вдасться їм перемогти агресивних зайд силою?

    Книга Галини Вдовиченко здається по-справжньому чарівною й, водночас, дуже доброю та барвистою. А прекрасні малюнки Анни Ломакіної створюють додаткову атмосферність. В існування містельфів віриш відразу й усією душею, настільки ці істоти симпатичні й живі. І сюжет історії виходить надзвичайно повчальним. Тепер так і кортить пошукати за димарями й антенами крилатих співгромадян. Хтозна, можливо, й у Черкасах вони є, просто показуються лише дітлахам?..