5 червня рівно 125 років тому небосхил іспанської літератури збагатився навдивовижу яскравою зіркою. У цей день народився славетний іспанський поет, драматург, художник і музикант Федеріко Гарсія Лорка. Саме він, разом із друзями – художником Сальвадором Далі й кінорежисером Луїсом Бунюелем, – задавав тон іспанського мистецтва 20-30-х років. Його особливим стилем вважалося органічне поєднання фольклорних мотивів і поетичних традицій із європейським сюрреалізмом і філософією пізнього декадансу.

    Спочатку мрійливий і вразливий хлопчик мав стати піаністом, як і його мати. Музичні виправи й милування мальовничою природою в поміщицьких володіннях батька-власника цукрової плантації захоплювали маленького Лорку значно більше, ніж література й навчання в школі (учень із нього вийшов не надто блискучий). Однак смерть вчителя музики настільки вразила юнака, що він взявся за перо. І майже відразу почав створювати красиві вірші, просякнуті фаталізмом, колоритом і наспівністю народної творчості, романтичною тугою. До слів він писав мелодії й потім обожнював декламувати свої маленькі шедеври друзям у затишних місцевих кав’ярнях.

   Перша ж збірка поезій – «Враження і пейзажі» – зробила Федеріко знаним у мистецьких колах. Підкорені його харизмою й талантом, викладачі вишу, у якому парубок навчався праву, порадили батькам перевести нащадка в прогресивний мадридський «Оксфорд» – університет Residencia de estudiantes. Там молода знаменитість мала студіювати літературу, право й філософію.

    Переїзд у столицю став для Федеріко Лорки вирішальним. Саме там він познайомився з уже згаданими Далі й Бунюелем. Спільно з першим (якого, на переконання тогочасної богеми, Лорка пристрасно й таємно кохав) він надалі поставив надзвичайно вдалу й успішну виставу «Маріана Пінеда», яку сам вважав своїм драматургічним дебютом. Насправді на кілька років раніше одна його п’єса вже була інсценізована іншим другом Лорки, директором театру «Еслава» Грегоріо С’єррою. «Метеликові чари» оповідали історію кохання метелика й… таргана. Публіка зустріла цей експеримент шквалом насмішок, і дебютант-драматург дуже образився, тож про цю пробу пера потім волів забути. Пізніше наш герой керував студентським театром «Балаган», для якого написав найкращі свої п’єси – «Криваве весілля», «Єрма», «Дім Бернарди Альми» (трилогія про сильних жінок, чиї пристрасті й вчинки спричинили жорстокі трагедії). Саме завдяки цим роботам світ знає Федеріко Лорку як неперевершеного іспанського драматурга.

    Та слава його як поета не менш яскрава. На Батьківщині найгучніше пролунала збірка віршів «Циганське романсеро». У ній Федеріко осучаснив міфологію ромів, додав біблійних мотивів і стилізував результат під середньовічні балади (форма, на той час ще популярна в багатьох селах Андалузії). Про ромів Лорка казав, що це найбільш шляхетне й глибинне на його батьківщині. Це іспанська аристократія, хранителі вогню й крові. Тож не дивно, що тривалий час автора називали циганським поетом. Хоча від цього шаблону він потім поспішив дистанціюватися. У збірках «Сонети темної любові», «Поет у Нью-Йорку» (за результатами мандрів до Куби й США) він піднімав уже зовсім інші теми. Кажуть, в одному з тих, пізніх, віршів Лорка передбачив свою смерть і невідомість поховання.

    Сам факт загибелі молодого митця овіяний легендами й загадками. За офіційною версією, на початку громадянської війни в Іспанії його заарештували фашисти й, за особистим наказом губернатора Гранади, розстріляли. За те, що дотримувався лівих поглядів, був масоном, мав нетрадиційну сексуальну орієнтацію, та й узагалі належав до несимпатичного новому режиму класу творчої інтелігенції. Ця версія підтверджувалася забороною всіх книг і п’єс Лорки аж до смерті генерала Франко.

    Утім, коли вже на початку нового тисячоліття, за позовами родичів ще кількох загиблих, братську могилу ексгумували, там взагалі не знайшли тіл. Тож не дивно, що існують версії, буцімто пораненого поета вивезли до Аргентини, де він втратив пам’ять. Або що він, безіменний і напівбожевільний, ще довго блукав вулицями рідного поселення. Або що його стратили особисті вороги-конкуренти батька, і родина поховала тіло в сімейному склепі…

    Та хай там як, але твори Федеріко Лорки роблять його національним героєм Іспанії, і відомий він усе ж таки не через власну смерть. У багатьох країнах світу його поезії вважаються культовими. Цей факт підтверджують хоч би й імена людей, які бралися за переклад. В Україні це Іван Драч, Оксана Пахльовська, Микола Лукаш, Ігор Качуровський, Василь Стус, Дмитро Павличко, Юрій Покальчук та інші відомі письменники й літературознавці.

0 Коментарі