Супершпигун і популяризатор шикарного життя Ян Флемінг

    Сто п’ятнадцять років тому 28 травня на світ з’явився літературний батько Джеймса Бонда, «шпигуна всіх часів», Ян Ланкастер Флемінг. Дванадцять романів і дві збірки оповідань про агента з ліцензією на вбивство били всі рекорди продажів одразу після появи. Навіть наклад першого твору із цієї серії «Казино «Рояль» довелося додруковувати двічі. На той час ішлося про тисячі примірників, тоді як останні романи купляли вже мільйони читачів. Шпигунські трилери задали справжній шаблон для численних фільмів і книг цього жанру, стали унікальним явищем масової культури й досі продовжують збирати не менше фанатів, ніж за життя Флемінга.

    Цікаво, що витончений англійський джентльмен із бездоганними манерами й любов’ю до багатого життя, Бонд не меншою мірою вважається кумиром американців. Кількість шанувальників у США миттєво зросла, щойно президент Джон Кеннеді зізнався в любові до цього персонажа. Ще один факт: голлівудські стрічки про Джеймса Бонда вважаються найдовшою серією в історії кіно й продовжують активно зніматися.

    За численними даними біографів, агент 007 має чимало спільного із самим Яном Ланкастером Флемінгом. Письменник походив із багатого й відомого роду. Його батько, політик і військовий Валентайн Флемінг, шанувався в суспільстві. Коли він загинув у Першій світовій війні, некролог у пресі написав сам Вінстон Черчилль. Мати Евелін Сен-Круа Роуз ніяк не відзначилася в професійній сфері, в усіх джерелах згадується як світська левиця. А ще як надзвичайно легковажна, марнотратна й марнославна особа, відома своїм снобізмом. До героїчної загибелі чоловіка на війні вона не раз публічно виявляла свою зневагу до його недостатньо високого, як на неї, походження. Навіть друге ім’я – Ланкастер – синові вона дала, аби вказати на його кровну приналежність до старовинного британського роду (що не доведено).

    Тож не дивно, що хлопець навчався в престижному Ітоні, Королівському воєнному коледжі в Сангерсті, Мюнхенському й Женевському університетах. Звідусіль, щоправда, його виключали за аморальну поведінку, самовільні відлучки й не надто старанне навчання. Він нібито прагнув піти в дипломати й навіть ретельно вивчив французьку, німецьку й російську мови. Однак провалив іспит… з англійської. Так, саме з тієї мови, володіння якою згодом принесе йому шалені гонорари й всесвітню славу.

    Утім, енергії молодикові не бракувало. У студентські часи він відзначався спортивними успіхами. Потім пробував себе в репортерській роботі для інформаційного агентства Рейтерс, банківській сфері й грі на біржі. Такі професійні проби, вкупі з батьківськими статками, дозволяли Флемінгові вести багате життя з ексклюзивними сигаретами, марочним алкоголем, дорогими автівками, розкішними жінками й першокласними готелями. Майже всі ці ознаки шикарного життя в нього потому «перейняв» Джеймс Бонд.

    У роки Другої світової війни майбутній літератор влаштувався в розвідку й досягнув там насправді визначних успіхів. Про його діяльність у ті часи існує безліч аж надто фантастичних легенд, однак і цілком підтверджені історії вражають. Наприклад, він створив елітарний підрозділ командос для отримання розвідданих на ворожих територіях, що потім перетворився на високоякісну охорону захоплених у війні секретних лабораторій. Разом зі своїм начальником Ян Флемінг їздив у США, де розробляв концепцію Бюро з координації інформації, яке стало прообразом ЦРУ.

    Тож не дивно, що пригоди свого основного героя письменник описував цілком достовірно. Його образ він скомпонував не лише зі своїх звичок і досягнень, а й із характерів багатьох реальних розвідників, з якими Флемінг співпрацював у роки війни. Дещо вплинуло на образ і кінематографічне втілення агента. Завдяки Шону Коннері, літературний Джеймс Бонд отримав почуття гумору. Кумедно, що основних лиходіїв автор називав іменами своїх шкільних ворогів і просто неприємних колег. А ось ім’я Бондові він обрав несподівано просто: зробив супершпигуна тезкою простого орнітолога, працями якого зачитувався у своєму маєтку на Ямайці. Ім’я Джеймс Бонд здалося авторові достатньо непримітним для англійського вуха, нудним і, водночас, мужнім. Сам орнітолог через це переймався, адже його почали атакувати читачки із сумнівними пропозиціями й газетярі, а працівники на митницях незмінно шукали у валізах бідолахи зброю.

    До слова, літературні критики із задоволенням лаяли книжки Флемінга, засуджуючи надмір у них випадкових статевих зв’язків і насильства. Однак це не завадило президентам й іншим авторитетним громадянам їх цінувати. А іншим письменникам продовжувати писати твори на цю тему до нескінченності.