Предтеча жанру вестерна й герой Мексиканської війни Майн Рід

    Ім’я класика пригодницької прози Майна Ріда ще зовсім недавно знав кожен підліток. 205-річчя від дня його народження могли б гучно відзначати 4 квітня на його Батьківщині – у Великобританії – або в країні, якій він віддано служив не тільки пером – у США. Однак Майну Ріду судилося перенести чи не найстрашніше випробування для будь-якого літератора – ще за життя бути цілковито забутим колись щиро захопленими читачами…

    Книги цього автора надихнули таких китів пригодницького роману, як Роберт Стівенсон, Джек Лондон і Генрі Хаґґард. Замолоду він був другом Едгара По, який називав його блискучим брехуном і талановитим оповідачем. Доля Майна Ріда нічим не поступається карколомним сюжетам його історій. Прагнучи вирватися з бідності (хоча незаможні батьки якось примудрилися дати йому непогану освіту в коледжі з математикою й класичними мовами), він вирушив до Нового Світу. У США майбутній літератор випробував себе в ролі учителя, актора, торгівця хутром, професійного мисливця, навіть газети розносив.

    Уже створюючи перші вірші й п’єси під псевдонімом «Бідний Школяр», Рід влаштувався журналістом і в якості військового кореспондента вирушив на Мексиканську війну. Там на нього чекав героїчний подвиг (повести в бій солдатів, які вже злякалися й втратили запал), важке поранення в стегно й чин капітана. За життя письменник встигнув чимало помандрувати, поспілкуватися з індіанцями й революціонерами-втікачами з Німеччини, Угорщини й Польщі, одружитися з дівчиною, удвічі молодшою за нього.

    «Вершник без голови», «Вільні стрільці», «Оцеола, вождь семинолів» та інші пригодницькі історії, засновані на реальних враженнях від подорожей і спілкування, були видані під Різдво задля більшого прибутку. Книги принесли сімейству Майна Ріда очікувану славу й величезні гонорари. Згодом їх перекладали понад 30 мовами, страшенно любили як у Російській імперії, так і в Радянському Союзі (навіть єдина екранізація його книг, і та була знята на теренах СРСР). Та в англійськомовних країнах читачі швидко втратили інтерес до цих розповідей. Гроші екстравагантний Рід швидко спустив на екзотику й гучні застілля. А наприкінці життя зазнав цілковитого фізичного й морального виснаження. Щоправда, слава на Батьківщині таки повернулася до митця, хоч і після смерті – наприкінці ХХ століття.