Ольга Войтенко «У світлі світляків. Кн. 3. Там, де тиша»

    У завершальної частини циклу (у нашому випадку – трилогії) – особлива місія: звести всі ниточки сюжету в один клубок, дати максимальну кількість відповідей, остаточно розкрити персонажів і зробити історію цілісною. «Там, де тиша» впоралася майже з усіма цими завданнями, зробивши, утім, фінал відносно відкритим. Однак герої виконали своє призначення (у чому воно полягало, Єва-Ліза, Макс, Тім і ще кілька друзів також з’ясували тільки в цій частині), і принаймні за них ми спокійні:)

    Пригадаймо основу сюжету. Одного дня вся планета водночас втратила денне світло, навколо запанувала нескінченна зимова ніч, а людство залягло в незбагненну сплячку. Лише кільком підліткам вдалося не заснути. Тепер їхня мета – знайти інших притомних людей, зрозуміти, що сталося із Землею й куди рухатися далі.

    Світ книг трохи відрізняється від нашої реальності. І не стільки блекаутом (за цю зиму українці якраз повною мірою відчули, як воно ведеться в холод і без електрики). У полотно дійсності з тотально загидженою екологією й вистиганням міжлюдських взаємин вплітається красива магія. На допомогу талановитим і метким дітям приходять дракони, а вхід на цвинтар стережуть таємничі ліхтарники – якась подоба єгипетських божеств із людським тілом і тваринною головою. У третій книзі саме цим чарівним елементам відведено чимало часу. Ми зрозуміємо, звідки з’явилися ці дивовижні істоти, чому вони існують і до чого йдуть.

    Тональність усієї оповіді пронизана задумою, легким сумом і замилуванням тонкою красою східної цивілізації. Крім того, перед нами краще розкриваються характери дійових осіб, їхній спосіб мислення та родинні секрети. У всьому іншому світом і досі правлять базові речі – любов, дружба, потреба в спілкуванні й роздумах. Щоправда, причин біди, що спіткала планету, ми так і не дізнаємося. Зате по-справжньому замислимося, чи така вже то біда...