Магічний колумбійський митець Габріель Гарсіа Маркес

    6 березня народився один із найвідоміших у світі латиноамериканських письменників, зразковий послідовник магічного реалізму, лауреат Нобелівської премії з літератури, журналіст і кінодраматург Габріель Гарсіа Маркес. За інформацією значної частини джерел, цього року йому б виповнилося 95 (хоча інша половина ресурсів, у тому числі й Вікіпедія, стверджує, що це мало статися ще рік тому). Та, як би там не було, користуємося приводом написати про цього Великого мага, яким захоплюються мільйони людей у всіх куточках земної кулі.

    Габріель Гарсіа Маркес уповні розділив долю багатьох держав й етносів Південної Америки того часу. Важко сказати, що сам він належить якійсь одній країні, адже його неймовірна цікавість до людей і подій, схильність до пригод, любов до подорожей і постійний брак грошей замолоду штовхали майбутнього майстра пера постійно змінювати місця проживання.

    Народився він у колумбійському містечку Аракатака, що стало прообразом напівфантастичного Макондо з найвідомішого роману автора «Сто років самотності». Дитинство він провів у маєтку діда по материнській лінії, старого полковника та ювеліра Маркеса. Його твердий прагматизм у світогляді хлопчика міцно переплівся із забобонністю бабусі. Можливо, саме в цьому криється подальше захоплення генія магічним реалізмом – хоч він і не винайшов цього напряму, але точно став одним із найпомітніших (і найбільш знаних за кордоном) його представників.

    Затишними й сповненими потужної родинної підтримки були лише перші роки життя хлопчика. Дуже скоро, коли його забрали батьки, Габріель, якого всі близькі називали Габо, побачив, що таке справжнє жебрання. Батько Маркеса Габріель Еліхіо Гарсіа був одним із численних незаконних нащадків невідомих латифундистів (для Латинської Америки початку ХХ століття це було звичною справою) і не надто сильної в питаннях моралі селянки. Шукати собі їжу й інші засоби до існування він мав чи не з пелюшок, чим і займався постійно без успіху. Навіть вигідно одружившись із донькою аптекаря (цій любові родичі нареченої чинили тривалий затятий спротив), він не зробив кар’єри. Відчуваючи талант до гомеопатії й банального шарлатанства, батько нашого героя змінював селище за селищем, тягаючи за собою багатодітну родину. Ніде заробить він не міг, тож досить швидко на Габо, як на старшого сина, лягли клопоти про забезпечення матері й молодших братів-сестер.

    Майбутній письменник рано вирушив на пошуки щастя, здобувши стипендію на навчання в єзуїтському коледжі міста Сипакіра, неподалік від Боготи. Потому юнак, за прагненням батька, вступив на навчання до столичного університету на факультет юриспруденції. Утім, уже там він твердо знав, що мріє стати письменником, тож лекції безсовісно прогулював, займаючись журналістикою й активно долучаючись до всіх доступних пиятик.

    Відтак Габріель Гарсіа Маркес змінив не одне періодичне видання, дописуючи коментарі, розгорнуті репортажі, кінорецензії та огляди літератури. Під приводом відрядження з газети він вирушив до Європи, де прожив два роки. Встигнув побачити Париж, Італію, Чехословаччину, Польщу, СРСР (туди взагалі пробрався напівлегально як… танцюрист і музикант аматорського колумбійського колективу). Надалі наш герой пробував себе в ролі кіносценариста, працівника рекламного агентства й продовжував писати оповідання. Як у Європі, так пізніше й в Латинській Америці він жив як жебрак. Часом йому позичали грошей численні друзі, але інколи доводилося збирати пляшки, ритися в смітниках і ховатися від домовласників, яким не був спроможний платити за оренду квартири. Ситуація не набагато покращилася після одруження з прекрасною землячкою Мерседес, яка чекала на його освідчення понад 10 років.

    Однак потім він приїхав до Мехіко й засів писати «Сто років самотності»… Заради цього роману Маркес зачинився в кабінеті більше, ніж на рік, віддавши всі свої скромні статки дружині й не цікавлячись більше, де беруться гроші на життя родини. Вірна Мерседес заборгувала всім навколо, пів будинку заклала в ломбард, а щоб надіслати рукопис для публікації в Буенос-Айрес, навіть заставила власний фен і міксер. І все було недарма. Після ретельної рекламної кампанії у видавництвах Аргентини, книга зробила свого автора відомим і багатим.

    Із цього моменту в Габріеля Маркеса і його сім’ї розпочалося нове життя. Успішні публікації «Осені патріарха» й «Кохання під час холери», перевидання повісті «Полковнику ніхто не пише» й ранніх оповідань, журналістська праця, правозахисна діяльність й участь у політиці на континенті, дружба й приязні стосунки з Фіделем Кастро, Франсуа Міттераном, а також іспанським королем, очільником Панами та багатьма іншими впливовими людьми. Габріель Гарсіа Маркес зробив латиноамериканську літературу модною, спричинив на неї справжній бум і ще до сьогодні лишається її «зіркою». Більше про біографію, вплив на мистецтво цієї видатної особистості та пов’язані з Маркесом легенди можна прочитати тут. Хороша вибірка його цитат доступна тут.