Анна Сьюелл «Чорний Красунчик»

    Чорний Красунчик – розкішний породистий кінь із білою зірочкою на чолі. Він має добрий і слухняний норов, терпляче виконує всі обов’язки й звик довіряти людям. Однак і в наш час люди бувають різні. Що вже казати про середину ХІХ століття, коли до коней ставилися, як до бездушних інструментів, били й знищували, щойно ті переставали виконувати свої функції!.. Тож не дивно, що наш герой переживає всі можливі життєві колізії, які тільки траплялися того часу в європейських коней.

    Він зустрічається з різними за вдачею й рівнем відповідальності конюхами, возить джентльменів і леді, тяжко працює на кебмена (аналог таксиста позаминулого століття) й виконує роботу вантажного коня. Інколи він спотикається й падає через алкоголізм вершників, злягає від перевтоми, хворіє через недбайливість доглядачів, втрачає друзів-коней. Але незмінно тягне свій непростий тягар, тож, як і годиться у вікторіанському творі, отримує власний хепі-енд.

    Утім, єдина книга, яку за життя написала Анна Сьюелл, не така вже й типова. Хоча б тому, що це одне з перших у дитячій літературі видань, написаних від імені тварин і про них. Авторка добре зналася на предметі розповіді, адже змалечку була напівпаралізована й змушена незмінно пересуватися в кінних екіпажах. Вона бачила чимало різних конюхів і візників, багато спостерігала за тваринами. Під впливом матері, авторки релігійних дитячих книг, любила всіх живих створінь і закликала інших дбати про них.

    З моменту видання продажі книги перевищили показник у 50 мільйонів примірників. Відповідно до досліджень телекомпанії ВВС, «Чорний Красунчик» входить до сотні найбільш улюблених британцями літературних творів (№ 58) і вважається однією з найкращих дитячих повістей в історії. У нашій країні книга не така популярна й зараз видається дещо занадто простою. Однак біографія цього коня таки справді зворушує. А ще є непоганим екскурсом в історію вікторіанської Англії.