Театральний експериментатор Генрік Ібсен

    Геніальність й інноваційність мистецького образу може перевірятися тим, наскільки бурхливу хвилю він по собі спричинив. Чи збурив він весь арт-простір свого часу? Чи зродив до життя нові напрямки й стилі в живописі, літературі, музиці? Чи подолав кордони однієї держави й культурні межі однієї нації? Автором й ідеологом цілого комплексу таких образів за правом вважається норвезький драматург, засновник європейської «нової драми», поет і публіцист Генрік Ібсен. 20 березня минуло 195 років від дня його народження.

    Своєю роботою цей митець вплинув на багато видів мистецтва майже всіх країн Європи і задав тон сценічним постановкам на кілька десятиліть ХХ століття. Зрештою, саме до його драми «Пер Ґюнт» з’явилася сюїта Едварда Гріга (до слова, композитор писав мелодії неохоче й тільки заради гонорару), що стала беззаперечним символом Норвегії. Ну правда, хіба є у світі культурна людина, яка ніколи в житті не чула б композицій «У печері гірського короля», «Ранок» або «Пісня Сольвейг»?..

    Дослідники творчості Генріка Ібсена часто наголошують на тому, що новаторські ідеї й загальна тематика його трагедій були б неможливими без його особистої життєвої драми. Коли хлопчикові було 8 років, його батько, до того багатий та успішний комерсант, втратив усі статки. Родина з розкошів одним махом потрапила на самісіньке соціальне дно. Прагнучи допомогти батькам і забезпечити себе, Генрік влаштувався учнем аптекаря.

    Надалі він так чи інакше постійно намагався повернути собі втрачений у дитинстві соціальний статус. Це було тим більш складно, враховуючи, що ні перші вірші й п’єси, ні авторитет у колах прогресивної молоді, ні посада керівника першого норвезького національного театру в Христианії (тодішня столиця, пізніше перейменована в Осло) не приносили грошей. Юнак щоденно боровся з бідністю й буквально не міг прогодувати ні себе, ні дружину з дітьми. Справу поліпшила письменницька стипендія, на яку Ібсен із родиною виїхав до Італії. Те, що мало стати тимчасовим грантом, перетворилося на поштовх до еміграції: за кордоном митець прожив близько 27 років. Саме за межами Батьківщини драматург зажив найбільшої слави й написав найвизначніші свої твори.

    На формування специфічного стилю Генріка Ібсена вплинула не лише фінансова скрута, а й політика. На той час Норвегія лише виходила з-під ідеологічного й державницького «крила» сусідньої Данії. Країна відчайдушно намагалася утвердити національне мистецтво й довести право на самостійність. Тому в літературі, як і в театрі, дуже популярним був романтизм із його схильністю до фольклорних мотивів, оспівування історичних діянь національних героїв та ідеалізації селянства. Молодий Ібсен настільки палко долучився до політичної гри та діяльності столичних партій, що навіть передумав вступати до університету. Однак корисливість, дріб’язковість, марнославство політиків дуже швидко привели юного максималіста до розчарувань.

    Втрата громадянських ілюзій позначилася й на художніх переконаннях. Той самий «Пер Ґюнт» став взірцем антиромантизму: селяни в п’єсі були зображені грубими, жадібними й нерозумними, а міфологічні персонажі – втіленням бруду й зла. Така картина світу зробила п’єсу вкрай непопулярною в Скандинавії (Ганс Андерсен узагалі назвав її найгіршою і найбезглуздішою з-поміж усіх, що він читав). Проте парадоксальним чином стала візитною карткою Норвегії, її народу, побуту й природи в інших країнах світу.

    Також Генрік Ібсен «спеціалізувався» на внутрішніх конфліктах сучасників, в основному, представників дрібної й середньої буржуазії. У його п’єсах часто зображувалася різниця між зовнішнім благополуччям і проблемами, гнилизною, справжніми злочинами, прихованими від чужих очей. Вершинною роботою автора в цій площині вважається «Ляльковий будинок», який масово інсценізувався чи не всіма прогресивними театрами Європи відразу після появи на світ. Також Ібсен говорив про спадкові душевні хвороби, жертви, які сильні й цілісні особистості готові принести в ім’я своєї мети (біда в тому, що жертвували такі герої не лише собою, а й близькими та навіть випадковими людьми). Реалізм, психологізм, початки символізму, закладені у творах Генріка Ібсена, продумані й багатошарові монологи його персонажів наслідувалися й переосмислювалися Бернардом Шоу, Морісом Метерлінком та багатьма іншими письменниками й театральними діячами передвоєнної доби.