Гуру морських пригод і піонер фантастики Жуль Верн

    Рідко який автор пригодницької літератури може зрівнятися з Жулем Верном у популярності серед підліткової аудиторії. Цей французький письменник і мрійник знайшов власну нішу на літературному ринку, першим почавши поєднувати авантюрні історії з фантастикою, науково-популярним викладом, статтями про технічні винаходи й досить виразною повчальною ноткою. Його герої, відважні мореплавці, вчені, революціонери, мандрівники, бачать світ лише в чорно-білих тонах і є втіленням всіх чеснот одразу. Водночас, лиходії – абсолютне зло, не чутливе до нормальних людських емоцій і невиправне.

    Майбутній провидець і майстер пера народився 8 лютого 195 років тому. У дитинстві він марив подорожами, далекими краями й наукою. Якщо останнє захоплення не викликало в батьків тривоги – хлопчик просто вирізав і збирав всі статті про винаходи з наукових журналів і регулярно ходив на екскурсії до Нантського порту, то перші ледве не призвели до біди. За легендою, 11-річний Жуль вирішив податися за коралами для кузини аж в Індію й влаштувався для цього юнгою на справжній корабель. Батькові з поліцією заледве вдалося наздогнати судно в наступному порту й повернути втікача додому. Хтозна, наскільки це відповідає дійсності: не виключено, що історію сильно прикрасила племінниця письменника (і перший його біограф). Однак те, що бачити світ він прагнув завжди, доводить його подальше життя. Уже в дорослому віці пан Верн побував у Великобританії, Скандинавії, США, африканських і європейських країнах, що межують із Середземним морем. У тому числі й на власній яхті. Хоча, звісно, усі ці вилазки не були межею прагнень амбітного туриста. Його фантазія сягала значно більш віддалених рубежів – центру Землі, Місяця, планет Сонячної системи, цивілізацій майбутнього. А вже в ці подорожі він міг вирушити лише з героями власних книг.

    Щоправда, захопливі писання про екзотичні пригоди не завжди приносили дохід. Точніше, не відразу. Спочатку Жуль Верн намагався виправдати сподівання батьків і продовжити сімейний бізнес – адвокатську практику. Після знайомства ж з Олександром Дюма й успішної постановки в його Історичному театрі авторського водевілю Жуль вирішив, що з нього може вийти непоганий письменник, але дуже кепський юрист. Батько розгнівався й відмовився підтримувати волелюбного нащадка фінансово.

    Рішення ж шукати прибуток у красному письменстві було дещо завчасним. Молодий Верн ледве зводив кінці з кінцями й не завжди міг прогодувати власну сім’ю (дружину з двома прийомними доньками, а потім ще й сина). Доводилося працювати секретарем в одному з паризьких театрів, дописувати оповідання в журнали, а потім і взагалі відійти від авторських експериментів і вдатися до гри на фондовій біржі, посередництва в продажі-купівлі нерухомості й репетиторства.

    Та знайомство з видавцем П’єром Етцелем все розставило по своїх місцях. Кабальний договір терміном на 20 років зі щорічною публікацією спочатку трьох, а потім двох романів викликали в Жуля Верна палкий захват. Він готовий був працювати по 15 годин на добу, аби задовольнити апетити свого видавця й наповнити вигадану ним серію «Неймовірні пригоди». Власне, усі подальші наукові передбачення (у тому числі факсу, відеозв’язку й трансконтинентальних магістралей), захопливі перекази географічних, геологічних, технічних відкриттів публікувалися саме в межах цієї серії.

    Щоправда, під кінець життя книги письменника стали дещо песимістичними. Він вважав, що науковий прогрес, за браком емоційно-духовної еволюції, приведе людство до сумних наслідків. Уперше цю ідею він висловив у неопублікованій антиутопії (нове слово в тогочасній літературі) «Париж двадцятого століття», яку читач побачив лише в 1997 році, завдяки випадковій знахідці правнука Жуля Верна. Але якщо замолоду це були лише наслідки бурхливої уяви, то в старшому віці на настрій вплинули непрості родинні обставини. Син Жуля Мішель ледь не розорив батька своїми нескінченними боргами, некрасивими романтичними пригодами й напівшахрайськими «прожектами». Хворий на параною племінник Гастон прострелив дядькові ногу, коли той відмовився стати президентом Франції. Божевільного юнака запроторили у відповідний заклад, та Жуль сильно шкутильгав до смерті. Були й інші причини. Можливо тому літературознавці вважають, що посмертно надруковані й дописані непутящим Мішелем твори батька вийшли більш талановиті, ніж авторські книги «пізнього» Жуля Верна. Більше про життя й талант видатного майстра прози можна дізнатися з документальної кінострічки від компанії Film.ua