Трагічний романтик Володимир Сосюра

    Напередодні Різдва 125 років тому вперше свій погляд до зір звернув Володимир Миколайович Сосюра, якому за кілька десятиліть судилося стати одним із найвідоміших поетів-ліриків свого покоління. Автор понад 40 віршових збірок, епічних поем, автобіографічного роману «Третя Рота», він увійшов в історію літератури насамперед як проникливий, тонкий співець кохання. І як митець, якому належать слова: «Любіть Україну, як сонце, любіть…».

    Як і більшість українських людей мистецтва першої половини ХХ століття, Володимир Сосюра – фігура трагічна, із життям, повним страждань, цькувань, бідності, зруйнованого кохання, навіть божевілля. Ще в дитинстві він натерпівся нужди, попри те, що батько майбутнього письменника, Микола Сосюра, перепробував безліч професій від учителя до шахтаря. Сім’я жила в тяжких умовах постійного браку грошей, знаходячи дах над головою лише в напівзруйнованих будівлях і часто відверто голодуючи. Уже в 11 років наш герой спробував фінансово допомогти рідним, влаштувавшись у бондарський цех на Донецькому содовому заводі. Щоправда, таким маленьким і кволим хлопчикам на важкому виробництві було не місце, тож перші роботодавці ховали дитину від інспектора праці просто в бочках і використовували його, радше, як розраду й помічника в дрібних дорученнях. Пізніше малий Володя встиг попрацювати телефоністом і чорноробом, здобути освіту в кількох не надто престижних училищах, заняття в яких нерідко пропускав через брак взуття й одягу. А далі прийшов час Української революції – і парубок долучився до армії (він нібито був воїном елітного підрозділу особистої охорони Симона Петлюри). Засуджений до розстрілу білогвардійцями, він дивом врятувався, пережив полон і тиф, перейшов до більшовиків. І вже в цей час почав писати перші вірші.

    Славу серед українськомовних читачів Володимирові Миколайовичу принесли поезії любовної тематики. Певна річ, Сосюра знав, про що писав, – у його житті трагічно-романтичних історій не бракувало. Перше палке кохання до блакитноокої польки Констанції він проніс через усю громадянську війну, але, зрештою, отримав відкоша: омріяна дівчина вийшла заміж за іншого. До слова, погляди на початок стосунків у поета були своєрідні: не одній своїй пасії він призначав побачення… на цвинтарі. Деякі дами, вражені пропозицією жагучого брюнета з «одухотвореним лицем бандита», посилали замість себе на ці зустрічі знайомих чоловіків… Колишнього політрука червоноармійського ескадрону Віру Берзіну така ексцентричність не налякала. Справа дійшла до весілля й двох синів. Саме цій твердій характером панянці й було присвячено гімн всіх романтиків «Так ніхто не кохав». Однак любов минулася із суто політичних причин. Переконана шовіністка й більшовичка не могла сприйняти українських патріотичних поривань свого чоловіка й тому пішла, забравши дітей.

    Із другою дружиною, молодшою на 12 років красунею Марією Даниловою, було не краще. Вона не могла змиритися з безгрошів’ям, не сприймала замріяності й романтизму чоловіка, взагалі не розуміла його. У 40-х роках її завербували «органи» стежити за словами й вчинками Володимира Сосюри, а пізніше за «видачу державної таємниці» жінку засудили до таборів.

    На поета така біда в особистому житті, так само, як самогубства друзів-письменників, цензурні цькування, заборони друку, порпання в «петлюрівському» етапі біографії, справили найгірший вплив. Він був на межі нервового зриву, сам намагався вкоротити собі віку – знайомі поспішили здати нещасного чоловіка в божевільню. Із психіатричної лікарні митець втік і спробував порятуватися листом до Сталіна, у якого він щиро вірив. У цьому листі він звернувся до диктатора, як до «батька», на «ти». Сталіна послання вразило (не в останню чергу завдяки доданій дружиною потайки довідці з божевільні), і він розпорядився відновити поета в партії. Пізніше цькування відновилися через «Любіть Україну» (у цих нападах взяли участь і деякі українські класики, які потім про це страшенно шкодували) й припинилися лише зі смертю «батька народів». Прочитати більше про життя й трагічну долю співця любові Володимира Сосюри можна тут і тут. Досить цікаво про нього також розповідається в документальному фільмі «Так ніхто не кохав» із телевізійного циклу «Гра долі».