Казкар, закоханий у міфологію й природу Фінляндії, Захаріас Топеліус

    Кругла дата – часом єдиний привід розповісти бодай трохи про не надто відомого (або призабутого) в нашій країні, але дивовижного письменника. Як у випадку з фінським поетом, романістом, казкарем, драматургом, публіцистом, істориком і громадським діячем Захаріасом Топеліусом. 14 січня виповнилося 205 років із дня народження цього чоловіка. І нехай українських перекладів творчості цього майстра поки що небагато, однак на Батьківщині він дуже відомий, шанований і хоча б тому вартий нашої уваги.

    Можливо, ви колись чули або читали пронизливий романтичний вірш Захаріаса Топеліуса «Чумацький Шлях». У ньому оповідається історія двох закоханих сердець, розлучених на землі й після смерті. Душі їхні опинилися на двох віддалених зірках у різних частинах Всесвіту. Та почуття було настільки сильним, що закохані подолали відстані й побудували між своїми оселями зірковий міст. Він і здобув назву Чумацький Шлях.

    Ця красива легенда відчутно тяжіє до фольклору уже своїм сюжетом. У тому весь Топеліус: його казки, вірші й навіть наукові праці вагомим підґрунтям мають народну творчість. Любов до усних переказів і язичницького світосприйняття, що вбачає живе в усьому навколишньому світі, навіть у силах природи й на позір не одухотвореній матерії, письменник успадкував від батька. Той, лікар за фахом і цілковитий тезка сина за іменем, мав чудове хобі: збирав народні пісні, міфи й руни. Навіть опублікував дещо зі своїх знахідок, що пізніше було визначено як частина грандіозного скандинавського епосу «Калевала».

    Натхненний захопленнями батька, казками няні, прекрасною природою рідної країни, Захаріас і собі взявся прославляти фольклор. Але мотиви він передавав не дослівно, а лише вводив до своїх текстів. Тому в його казках «Домовик із замку Обу», «Сампо-лапландець», «Гойда-да», «Подарунок морського царя», «Перлини Адальміни» та інших фігурують тролі, велетні, русалки, гірські королі, гноми, домовики, лісові принци й інші чудернацькі створіння, породжені самою природою. А ще з’являються сюжети, схожі на «Сплячу красуню» Ш. Перро та «Рибалку і його душу» О. Вайлда. Цікавий нюанс: дружина Захаріаса Топеліуса Емілія Ліндквіст із таким захопленням ставилася до творчості чоловіка, що особисто, вручну, розмалювала п’ятсот збірок його казок із першого накладу…

    Чарівні історії цього автора нерідко порівнюють із творами Ганса Андерсена. Це не дивно, адже сам Топеліус зізнавався, що надихався роботами данського колеги. Водночас, шведська письменниця Сельма Лагерлеф про таку подібність зауважувала, що Захаріас «зберіг казковий стиль у всій його прекрасній простоті, додавши до нього лише особливе тепло й сердечність». Вистачає в його казках також повчальності й релігійності. І якщо перше в українських перекладах радянської доби культивувалося, то друге ретельно видалялося. Лише в третьому тисячолітті з’явилися вітчизняні інтерпретації, де рятівна сила хрещення, молитви й звернень до Бога повернулася на сторінки казок, зробивши їх більш повними.

    Однак золоту медаль Шведської академії за літературні заслуги у 1886 році Захаріас Топеліус одержав не лише за казки. Він вважається автором першого історичного роману, присвяченого історії Фінляндії, – «Оповідки фельдшера». Тривалий час до шкільної програми фінських закладів освіти входили його деталізовані науково-популярні твори про природу й історію рідної землі: «Фінляндія в малюнках», «Фінляндія в XIX столітті», «Книга про нашу країну».

    Попри те, що писав цей автор шведською, він був затятим патріотом, активно долучався до роботи всіляких громадських організацій, наукових, мистецьких об’єднань, навіть феміністичного руху. У публіцистичній діяльності, пов’язаній із газетою «Гельсінгфорські відомості», він активно просував національно-патріотичні фінофільські погляди щодо незалежності Фінляндії від Швеції. Хоча пізніше позиція письменника стала менш радикальною. Також славу на Батьківщині Топеліусу принесли вірші зі збірок «Квіти вересу», п’єси (одна з них – «Полювання короля Карла» – стала першою фінської оперою) й плідна діяльність спочатку в якості професора, потім – ректора Гельсінгфорського університету.