Ростислав Попський «Мене забули на Місяці»

    Випробування на міцність і здоровий глузд, пригоди та лихоліття Робінзона Крузо в момент публікації так збурили читацьку громадськість, що й досі продовжують інтригувати. Ми зараз не про екранізації та прямі наслідування твору Дефо. З’явився окремий жанр робінзонади, коли людина лишається сама в незнайомому місці, екстремальних умовах і змушена розраховувати виключно на себе. Хочеш чи ні, а ставиш себе на місце такого героя, замислюючись, як воно жити без суспільства? Чи довго б тривала насолода від несподіваної самотності? Чи вдалося б себе забезпечити всім необхідним для життя?

    Століття минають, на земній кулі лишається все менше незнаних островів, герої також тепер інакші. І космічний інженер із яскраво ілюстрованої книги «Мене забули на Місяці» – цьому підтвердження. Він швидко впорався з місією з ремонту космічної техніки, але на мить відволікся, і корабель полетів без нього. Тепер у безіменного персонажа ціла купа несподіваних проблем і вільного часу. Він має знайти засоби для життя, обстежити поверхню нової оселі, пошукати інших розумних істот. І найголовніше – з’ясувати, як повернутися додому.

    Попри виразну пригодницьку сюжетну канву, розповідь у книзі дуже плинна й навіть дещо медитативна. Читача не перевантажують текстом, не лякають несподіваними поворотами фабули, не «грузять» екзистенційними роздумами. Йому, як, власне, і герою, пропонують помилуватися місячними ландшафтами, відчути радість і гармонію від споглядання, помріяти про будиночок над морем і синє небо під світлом зірок. У робінзона з майбутнього з’являється навіть свій П’ятниця, і то дуже оригінальний...

    Книга відомого українського ілюстратора Ростислава Попського створена для повільного гортання, обговорення, затишних самотніх роздумів. У втомлених від стресу дорослих викличе приємний післясмак від неспішності й спокійних красивих тонів. У малечі ж, напевно, стимулює зацікавлення космічними мандрами й обширом відкриттів, які ще чекають на людство.