Майстер чарівних казок Шарль Перро

    12 січня – день знаменний для всіх любителів магічних історій і поціновувачів дитячої книжки. А все тому, що саме в цей день 395 років тому народився засновник жанру чарівної казки й дитячої літератури загалом Шарль Перро. Юрист за освітою, автор придворних поем і витончених написів на паризьких тріумфальних арках, цей чоловік навряд чи міг уявити, що ввійде в літературу саме як казкар. Більше того, коли він наважився-таки видати збірку з восьми чарівних оповідок (а сталося це, коли Шарлеві було вже 67 (!) років), то «прикрився» іменем старшого сина. За однією з версій, він соромився заявляти про свої письменницькі стосунки з настільки «низьким» жанром.

    За іншою версією, дбайливий батько намагався влаштувати кар’єру юного нащадка. Якщо це так, свого Шарль Перро добився: син П’єр моментально здобув дворянський титул й увійшов до кола друзів племінниці короля. Щоправда, доброї долі це йому не принесло. За кілька років у вуличній бійці П’єр убив свого однолітка менш благородної крові, батько заледве відкупився від суду й претензій невтішної матері й швидко запхнув непутящу дитину в армію. Там хлопця невдовзі вбили.

    Хтозна, чого насправді добивався Шарль Перро, взявши такий псевдонім, але його авторство визнали лише за багато років. Уже у ХХ столітті з’явилося чимало дослідників, які стверджували, що оповідки написав-таки П’єр, буцімто почувши їх від годувальниці й, загалом, захоплюючись збиранням фольклору. Ще інші критики наполягають, що «Казки матінки Гуски» чоловік із юнаком творили спільно. Однак версія про авторство Шарля все одно залишається найбільш вірогідною. Хоча б тому, що добре писати він любив і вмів. Заради професії майстра пера замолоду він навіть покинув посаду адвоката й заявив, що навіки розчарований у судових процесах.

    Письменник захоплювався й теоретичними питаннями. Наприклад, він тривалий час був секретарем у спеціально створеній Академії написів і витонченої словесності. А ще активно включився в популярну в часи Людовіка XIV дискусію, проголошуючи, що сучасне йому мистецтво більш високоякісне, ніж античні зразки. Утім, такі погляди не заважали майстру ґрунтувати свої літературні доробки на працях давньогрецьких і давньоримських класиків. Він писав пишні поеми й п’єси, присвячуючи їх високим особам. Хоча зізнавався, що значно більше любить прозу.

    Судячи з усього, сперечатися Шарль любив ще з дитинства, і не тільки про літературу. Спочатку в школі він був дуже сором’язливим, не мав друзів, учителі вважали його майже недоумкуватим. Та однокласники зачіпати боялися: на горизонті завжди маячили старші брати, які могли вчасно дати здачі. Та, як згодом з’ясувалося, і сам Шарль міг відстояти свої інтереси. Коли одного його товариша-товстуна почали бити, Шарль кинувся на захист і засобів оборони не добирав. Нападники настільки здивувалися, що покинули свою жертву. Уже наступного дня молодший Перро почав так сміливо й розумно відповідати на уроках, що викладачі моментально змінили про нього свою думку. Та за сміливістю швидко прийшло й нахабство: юнак почав сперечатися з учителями з будь-якого приводу й одного разу так допік, що був вигнаний із класу. Це запального ерудита не зупинило: він вирішив навчатися самостійно, що й робив разом із таким самим задерикуватим «колегою». Здобуті в такий спосіб знання допомогли майбутньому літераторові вступити до університету.

    Цікаво, що сюжети до геніальних і добрих казок Шарль Перро вигадав не сам (за винятком хіба що «Ріке Чубчика»). Більшість із них він запозичив із народних переказів, які вирізнялися неабиякою кровожерливістю й поганими закінченнями. Тож заслуга Перро не лише в хорошій літературній формі, яку він надав садистським історіям, а й у тому, що він зробив їх значно м’якшими й доступними дітлахам.

    Більше про життя й досягнення Шарля Перро читайте в попереджувальній довідці «Король казок» у рубриці «Бібліографічні матеріали» (розділ «Бібліотечному фахівцю») на нашому сайті.