Філософ, якого «не спіймав світ», – Григорій Сковорода

 

    Мандрівний мислитель, містик, педагог, поет, чільний представник вітчизняного бароко, байкар, засновник філософії серця й українського екзистенціалізму, Григорій Сковорода – постать для української культури багато в чому унікальна й знакова. Попри закордонні подорожі, запозичення чужих досвідів, впливи культурних і філософських тенденцій світу загалом і окремих націй та держав зокрема, він, безумовно, заявив про себе як українець «до самих кісток». Про нього існує чимало переказів і відвертих вигадок, при цьому для багатьох співвітчизників він і досі лишається віддаленою в часі й незрозумілою постаттю. Та варто спробувати розібратися в його творчості, як відкриється ціла скарбниця афоризмів зі своїм значенням для кожного етапу людського життя. А оскільки Григорій Савич сильно випередив свій час, то сьогодні його слова й світогляд видаються актуальними й свіжими. 

    Він народився 300 років тому на Полтавщині в родині Сави (нащадка козацького роду) й Пелагеї (припускають, що мала кримськотатарські корені, адже походила з роду Шангиреїв). Навчався в чотирирічній дяківській школі в рідному селі Чорнухи та в Києво-Могилянській академії. А ще співав у придворній капелі імператриці Єлизавети Петрівни, викладав у Переяславському й Харківському колегіумах, знав багато мов і гуманітарних дисциплін, служив гувернером у сина Степана Томари в селі Каврай (в іншому написанні – Коврай), що нині розташоване в Золотоніському районі Черкаської області. 

    Письмова його творчість не настільки велика, як нам, нащадкам, хотілося б. Григорій Сковорода є автором поетичної збірки «Сад божественних пісень» (1861) і книги байок «Байки харківські» (1837), що були видані вже посмертно. До Сковородинової спадщини належить низка філософських трактатів (зокрема «Наркіс. Розмова про те: пізнай себе», «Кільце», «Розмова, названа Алфавіт, або Буквар миру», «Діалог, або Розмова про давній світ» та ін.). А ще Григорія Савича йменують українським Сократом, адже подібно до давньогрецького філософа він теж розвивав концепцію самопізнання. Окрім того, його позиціонують «старчиком» через обраний стиль буття: йдеться про відчуження від земного, матеріального світу й відповідно усунення від усіх благ цивілізації. 

    Та всі біографічні відомості й аналіз його праць значно менше цікавлять публіку, ніж численні легенди й не зовсім доведені історії. Хоч би й про віщунські здібності Григорія Сковороди. Він, нібито, передбачив моровицю в Києві, а згодом і власну смерть (ще й могилу собі сам викопав напередодні). Або про те, що він грав на багатьох музичних інструментах і писав літургійну музику. Або що їздив у закордонну мандрівку вибирати вина до столу імператриці. Або що втік просто з-під вінця. При цьому про любов він говорив багато й красиво. Наприклад, так: «Любов виникає з любові, коли хочу, щоб мене любили, я сам перший люблю». 

    Що із цього правда, а що – вигадки, розберуться науковці. Григорій Савич, зрештою, сам автор свого життя. Він людина «природна», а не суспільна. Про це й говорить його найвідоміший афоризм й автоепітафія, що стала заголовною в нашій творчій галереї до 300-річчя від дня народження Григорія Сковороди – «Філософ, якого «не спіймав світ». Запрошуємо ознайомитися із цим об’ємним віртуальним продуктом (посилання також доступне в рубриці «Інтерактивні ресурси. Література» (розділ «Ресурси бібліотеки») на сайті Черкаської обласної бібліотеки для дітей). У творчій галереї ви знайдете життєпис Григорія Сковороди, інформацію про музеї та меморіальні садиби видатного мислителя, вбудовані тематичні відео з аналізом біографії, філософії, літературної творчості, бібліографію тощо. Бажаємо натхненного читання!