«Перший троль» і відомий гострослов Джонатан Свіфт

 

   В останній день листопада 355 років тому на світ з’явився письменник, який, по суті, сформував своєю творчістю жанр памфлету й розкрив усі можливості в’їдливої іронії та жорсткої сатири. Йдеться про Джонатана Свіфта, поета, прозаїка й публіциста, священнослужителя й громадського діяча, людину, з розумом гострим, наче лезо бритви. Про автора «Подорожі Гуллівера». 

    У XVIII столітті досягти безперечного авторитету серед політиків і простолюду, маючи при цьому неблагородне походження й копійчані статки, було значно складніше, ніж тепер. Навіть в Англії та Ірландії, де наш герой прожив усе життя. Тим не менш, на якомусь етапі його кар’єри появу Джонатана Свіфта на вулицях супроводжували дзвони й натовп добровільних особистих охоронців і шанувальників. Існує навіть байка, що одного разу Свіфт (на той момент декан собору Святого Патрика в Дубліні), роздратований галасом натовпу роззяв, що чекали на майдані сонячного затемнення, заявив: «Сонячне затемнення скасоване!». Роззяви повірили й… розійшлися. Ще одна промовиста історія стосується серії памфлетів «Листи сукняра», надрукованих анонімно. Цей твір закликав народ Ірландії противитися англійській політичній та економічній експансії. Зокрема, спробам заполонити ірландський ринок товарами з метрополії та валютою з наднизьким вмістом дорогоцінних металів. Хоч усі й знали, хто автор цього твору, на гнівний заклик англійців виказати його ім’я за премію відповідей не надійшло. Коли ж формальні володарі з Лондона зібралися заарештувати Свіфта, ірландці дали зрозуміти, що для цього знадобиться ціла армія (національного героя ці громадяни не збиралися видавати без бою).

    Цікаво, що «Листи сукняра» – не єдине видання пера Джоната Свіфта, яке було опубліковане анонімно. Усі (!) його роботи вийшли або взагалі без імені автора, або під прізвищами інших, часто вигаданих осіб. Навіть уже згадані «Подорожі Гуллівера» були підкинуті під двері видавця Мота потайки. Хто саме їх написав, читачі збагнули відразу, впізнавши стиль і «фірмову» уїдливість Свіфта. Сам він, навіть у листах друзям, не зізнавався в авторстві, а просто казав, що на місці друга Гуллівера вчинив би так і так. У такому статусі були певні незручності. «Гуллівера» постійно цензурували, то викидаючи всілякі непристойності фізіологічного й еротичного характеру (з такими купюрами перші дві частини твору здобули собі славу дитячих і перевидаються досі), то додаючи політичної кон’юнктури від видавців-страхополохів. З’являлися навіть фальшиві продовження, які, утім, нікого не змогли обманути. 

    Інколи Джонатан Свіфт вдавався до відвертих містифікацій. Скажімо, опублікував астрологічний гороскоп на рік під іменем Ісаака Бінестера, в якому «передбачив» смерть популярного астролога-шарлатана Джона Партріджа. Більше того, у день «запланованої» загибелі писаки, з’явилася епітафія на Партріджа й офіційне оголошення про його смерть за підписом лікаря й друга цієї особи. Повідомлялося, що гороскоп Бінестера помилився в передбаченні лише на 4 години. Церковники тут-таки визнали творіння Ісаака Бінестера диявольським (через вгадану дату смерті), у Ліссабоні інквізиція навіть спалила цю пародійну книжку. Реальний Партрідж дуже довго доводив усім знайомим і видавцю, який поспішив викреслити його з плану, що він насправді живий… За цю витівку деякі сучасні гострослови називають Свіфта «першим тролем». 

    Водночас, знайшлося в спадку письменника місце й для ліричних та відвертих творів. Як-от «Щоденник для Стелли» (у реальності – Естер Джонсон, із якою Свіфт, за деякими даними, був таємно вінчаний). Цю Естер Джонсон, як і іншу сироту Естер Ваномрі (у листуванні – Ванессу), Свіфт підтримував протягом усього їх життя, які б стосунки їх не поєднували. Підтримка ця була і фінансова, і дружня, і духовна.