Трагічно загиблий модерніст «розстріляного відродження» Микола Куліш

    Коли мова заходить про українську класичну драматургію, рано чи пізно згадується ім’я Миколи Кулеша. 18 грудня минуло 130 років від дня його народження. Його особливі, модерністські п’єси, сповнені сатири, символів, гротеску й експериментів, називають близькими до драми абсурду, а деякі іноземні дослідники навіть прирівнюють до «Фауста» й «Пер Гюнта». Він уже не просто послідовник Тобілевича й Лесі Українки, а засновник принципово нової ідеології драматичного театру, що її він творив разом із геніальним режисером Лесем Курбасом і легендарним закладом «Березіль». А ще Микола Куліш – одна з найбільших трагедій і найяскравіших постатей «розстріляного відродження»… 

    Біографи із захватом зауважують, що Миколі Кулешу вдавалося буквально все, за що він брався. Успіхи в навчанні й гостре критичне, творче мислення настільки вразили свого часу вчителів церковно-парафіяльної школи в рідній хлопцю Чаплинці (нині – Херсонська область), що вони зібрали кошти на продовження його освіти. Ці гроші були дійсно доречні, адже дитинство майбутнього письменника минало в тяжких злиднях (батько наймитував, мати рано померла). Надалі юнакові вдавалося досягати академічних успіхів і згуртовувати навколо себе креативну й суспільно активну молодь в Олешківському міському восьмикласному училищі та в Олешківській прогімназії. 

    Можливо, після цього нова «зірка» могла б спалахнути в тогочасній літературі (усе до того йшло: Микола Гурович планував вступати на філологічний факультет до Новоросійського університету в Одесі, ще в роки навчання в закладах нижчої ланки він невтомно випускав студентські газети й сам дописував у них епіграми й есеї). Та всьому завадила Перша світова війна. У запалі совісної й патріотичної людини Куліш мобілізувався до армії і… досяг там великих успіхів! Щоправда кар’єру він почав із сумнівної витівки: втік до коханої дівчини Антоніни Невелль, аби заручитися й попрощатися з нею. Армійське командування порятувало парубка від страти за дезертирство, хоч і покарало по-своєму. Зате подальше щасливе особисте життя наш герой собі забезпечив. Антоніна, яку він лагідно називав «своєю старенькою», була його єдиною дружиною. З нею він нажив двох дітей. 

    На війні Кулеша не раз контузило, та дослужив він до кінця. Ще й встигав писати все більш якісні публіцистичні твори та одноактні п’єси, що їх розігрували в солдатському драматичному гуртку. З Лютневою революцією він став на бік пролетаріату й почав непогану кар’єру вже в стані більшовиків. Він героїчно воював проти денікінців, організувавши в Херсоні 1500 олешківських утікачів у «Перший Український Дніпровський Полк». Пізніше ця сторінка його біографії надихнула Яновського на опис «олешківського батальйону Шведа» у «Вершниках». Побув Микола Гурович також головою міської управи в Олешках, інспектором народної освіти там само (на цій посаді чоловік відкривав дитячі садочки, школи й притулки), вже у Харкові очолив ВАПЛІТЕ, успішно співпрацював із Курбасом, продукуючи для «Березоля» все нові гостро актуальні п’єси. 

    Водночас, революція досить швидко розчарувала митця. У його драмах почали з’являтися невигідні для влади теми: голод 20-х років у степовій Україні (саме про це робота «97», яку пізніше почали асоціювати з голодом початку 30-х; кажуть, побачивши той, більш пізній, Голодомор, Куліш надовго захворів із жаху); ідеологічний фанатизм на межі безумства («Народний Малахій», «Патетична соната», «Маклена Граса»); трагіфарс про сучасні майстрові суспільні типажі, бюрократію, міщанство («Хулій Хурина», «Зона», «Отак загинув Гуска»). Цензура вміла читати такі прозорі натяки й кинулася забороняти до постановки всі його шедеври. Навіть у «філологічному водевілі» «Мина Мазайло» на досить-таки нейтральній основі українізації зуміли розгледіти подвійне дно й сатиру. 

    Численні заборони, арешти друзів, закриття «Березолю», нападки в пресі дали Кулешеві зрозуміти, що він під загрозою. Дружина пізніше пригадувала, що, вирушаючи на похорон друга Івана Дніпровського, Микола Гурович прихопив теплий одяг і попрощався. Просто на цій сумній церемонії чоловіка заарештували, засудили спочатку до 10 років таборів у Соловках, а згодом розстріляли в урочищі Сандармох, як і 1000 інших невигідних режиму людей. Про долю Миколи Кулеша сім’я дізналася через багато років після його смерті…