Закоханий у книги й театр автор Суботика Пауль Маар

    Ще один сьогоднішній ювіляр – наш із вами сучасник. Найвідоміший казкар Німеччини, Австрії й Швейцарії Пауль Маар 13 грудня святкує 85-річчя. Його книжки перекладені на 30 мов світу, портфоліо повниться престижними літературними нагородами (наприклад, премією братів Грімм, премією Е. Т. А. Гофмана та ін.), а кількість шанувальників давно перейшла відмітку в мільйон. Тим часом сам Пауль Маар зізнається, що робити щось одне йому нецікаво. Тож, крім дитячої літератури, встигає реалізуватися в таких сферах, як театральна фотографія й сценографія, радіо-, теле- й сценічна драматургія, педагогіка мистецтва й навіть акторство. 

    Та любов до книжок усе одно лишається в житті цього талановитого чоловіка визначальною. Це тим більш дивовижно, коли знаєш його особисту історію: батько Пауля, простий ремісник і торговець, категорично не бажав бачити сина з томом у руках. Варто було бідолашному хлопцеві потрапити в поле зору батька за читанням, він одразу ж чув сердитий крик: «Тобі що, більше робити нічого?!». У родинному будинку, ясна річ, книжок не тримали, і приносити їх із бібліотеки теж не було сенсу (для чого, якщо читати все одно не можна?). Тому хлопець ходив читати в гості до товариша, не зізнаючись у меті таких походів. Видання малому Маару траплялися чомусь недитячі. Він із захватом знайомився з творчістю Фолкнера, Гемінґвея, Борхеса й Набокова, щиро вважаючи, що настільки ж хороших дитячих видань не існує. Пізніше він взявся за перо, частково покладаючись на ті юнацькі міркування: хотів написати тексти, які було б цікаво сприймати дітям. Мотивація підігрівалася ще й директором театру, де Пауль замолоду служив сценографом. Керівник закладу просто пожалівся, як йому набридло ставити в різних варіаціях «Сплячу красуню» і як бракує живих, сучасних історій… 

    Перші п’єси Пауля Маара, створені на заповнення театрального дефіциту, припали до смаку маленькій публіці. Ще й настільки, що їх запозичили трупи з-за кордону. Оповідання про собаку з татуюваннями, за кожним із яких крилася байка про цікаві пригоди, теж усім сподобалися. Так і сталося, що після театральної роботи й праці в школі в якості вчителя малювання в 1976 році наш герой вирішив остаточно присвятити себе професійному письменству. 

    З того часу в плідного автора з’явилося чимало популярних творів. Наприклад, цикл із 9 книг про Суботика – кумедне й хуліганисте створіння зі свинячим рильцем, рудою шерстю й синіми цятками на носі. Цей небачений бешкетник умів виконувати бажання й обрав собі за батька простого й трохи нуднуватого чолов’ягу – пана Пляшкера. В інтерв’ю Маар зізнається, що списав образ чоловіка з меланхолійного, сором’язливого й безвідмовного підлеглого батька. Той завжди терпляче зносив гнів боса (часто невиправданий), боявся звести очі на клієнтів, але страшенно подобався дітям. Тоді Пауль мріяв зробити для цього пана щось приємне. І ось, за багато років, увів його в історію як персонажа, що отримав шанс на здійснення заповітних мрій. Повчальна історія про стосунки двох несхожих істот і справжні людські цінності стала настільки популярною, що отримала чимало театральних і радіопостановок, мюзиклів й екранізацій (у деяких із цих фільмів Маар знявся особисто). 

    Є в письменника й інші чудові персонажі. Скажімо, містер Белло (собака, який перетворився на дядька, але так і залишився наївним і привітним) та Мале Кенгурятко. Деяких своїх героїв Пауль Маар намалював самостійно, пов’язавши текст із візуальним образом. Приємно, що окремі твори цього автора перекладені українською й опубліковані видавництвом «Теза». А також рекомендовані для читання в школі.