Бешкетник й автор фантасмагорій Вільгельм Гауф

    Дещо страшнуваті, фантасмагоричні, містичні казки до смаку не всім. Якщо, звісно, мова не про Вільгельма Гауфа (в іншому написанні – Гауффа) – ось цього майстра пера обожнюють і діти, і батьки, навіть попри те, що його історії інколи відверто лякають. Автор «Маленького Мука», «Карлика-носа» й «Каліфа-чорногуза» народився 29 листопада 220 років тому. І за надзвичайно коротке життя – неповних 25 років – встигнув вписати своє ім’я в історію світової літератури на століття. 

    Про Гауфа казали, що він чи не з народження був надзвичайним вигадником, жартівником і фантазером. Коли батько помер і родина переїхала до помешкання діда, він надихався томами з домашньої бібліотеки. А потім переосмислював їх, додавав свої деталі й розповідав казки молодшим сестричкам. Дівчата були в захваті. Пізніше, вже на богословському факультеті євангелічної колегії в Тюбінгині, завдяки харизмі й хисту оповідача, юнак швидко завоював прихильність однокашників. Разом вони чинили немало бешкетів. Наприклад, міняли вночі вивіски на місцевих крамницях. Або пофарбували ноги пам’ятнику в червоний колір – самі вони носили полум’яні штани й називали себе факелоносцями, тож намагалися показати, що пам’ятник «на їхньому боці». 

    Писав Вільгельм і багато віршів, які швидко ставали студентськими й солдатськими піснями. Згодом він випустив роман «Людина з Місяця» під прізвищем іншого автора – Генріха Клаурена, що дратував нашого героя неякісними любовними романами. Обман розкрили (хоч публіка й встигла розкупити фальшиву, пародійну історію), суд призначив Гауфові штраф на користь конкурента, але ж письменник здобув популярність. 

    Загальнонімецьку славу йому приніс роман «Ліхтенштейн», навіяний текстами Вальтера Скотта. Романтичний історичний твір оповідав про запеклі битви, що точилися за палац Ульріха Вюртемберзького Ліхтенштейн у ХVI столітті. Цей мікс любові й війни настільки припав до смаку читачам, що нащадок Ульріха Вільгельм фон Урах відбудував замок за описами Гауфа. Тепер це відоме серед туристів місце. 

    Та загальне світове визнання Вільгельмові принесли все-таки казки. Їх появою на світ ми зобов’язані родині барона Ернста фон Хьогеля. Молодий Гауф працював там репетитором і наставником дітей, їздив із сім’єю по всіх усюдах і розповідав малюкам дивовижні історії. За деякими даними, казки Гауф створював як переконливе і яскраве повчання своїм вихованця. Це схоже на правду, адже більшість розповідей показували на прикладах, скільки біди може принести людині грубість, насмішки над хворими й ображеними долею людьми, що багатство часто може супроводжуватися бездушністю, а бідність – не наслідок дурості чи душевної убогості. Проте інші дослідники вказують, що вчитель із молодика був доволі кепський, значно більше йому подобалося тішити малюків вигадкам, магією й чарівними персонажами. 

    У будь-якому разі казки настільки вразили баронесу, що вона наполягла на їх виданні в окремому «Альманасі». Публіка також відразу зустріла історії на ура. Особливо припали читачам до смаку мальовничі й витіюваті східні мотиви (автор взяв за основу східний фольклор). Хоча пізніше, у наступних двох альманахах (останній було видано вже після смерті письменника його дружиною), він почав використовувати легенди європейських народів, що можна помітити, скажімо, у «Холодному серці». 

    Через похмурість і зловісну містичність деяких образів Гауфа часто порівнюють із Гофманом (автором «Лускунчика» і «Крихітки Цахес»), зазначаючи, що в «літературного батька» – Ернста Гофмана – значно багатша й виразніша мова. Однак Вільгельм Гауф славиться набагато заплутанішими сюжетами й цікавішими героями. 

    Запрошуємо ближче ознайомитися з автором, його доробком, зіграти в ігри за творами Гауфа й переглянути їх анімаційні екранізації в інформаційно-ігровому кейсі «Багатолика Європа» на сайті Черкаської обласної бібліотеки для дітей (розділ «Бібліотечному фахівцю», рубрика «Бібліографічні матеріали»). Для переходу на сторінку, присвячену цьому письменникові, натисніть на мапі контур з написом «Німеччина».