Олександра Дорожовець «Старий будинок»

    Вас цікавлять старовинні будівлі? А вигадливі та люблені кимось задовго до вас речі, нині всіма забуті? Хтозна, чи юна Софійка задумувалася над цим. Добра й зачудована світом дитина, вона вчиться в школі мистецтв, обожнює уроки малювання в літнього вчителя Петра Степановича й слухається старших. Особливо – бабусю, якій пообіцяла не ходити порожньою й закинутою вулицею додому, обираючи зі школи лише галасливі людні маршрути. Та одного разу спокуса прогулятися з подружкою коротшим шляхом таки взяла гору, і Софійка опинилася перед занепалим маєтком без господарів. Можливо, вона пройшла б повз, якби не таємничий хлопчик, видимий лише їй. Скориставшись запрошенням цього привітного незнайомця, дівчинка заходить у старий будинок і стає бранкою дивного місця. 

    Карколомних пригод і фентезійних істот тут шукати не потрібно. Однак книга має свою чарівність, особливий таємничий флер і просякнута добротою. Очима Софійки ми бачимо пишний заквітчаний сад, у якому завжди літо. Зустрічаємо чаплю, білку й кота, наділених даром людської мови. Спостерігаємо за повелителями духів, підземними джерелами магії, перетворенням привидів на людей, а людей – на птахів. І намагаємося зрозуміти характер та природу сили могутньої відьми Ізабелли, яку всі звуть Чорною Пані. Її здібності вражають, але час збігає. І скоро стане зрозуміло, що не тільки від заклять залежить існування історичної пам’ятки міста. 

    Чаклунські витівки персонажів лише підкреслюють і доносять до читача цілком реальну думку: будинок живий, доки є люди, які піклуються про нього та одне про одного. Саме в чарах людського спілкування, душевного тепла, щирості, відданості, мистецького таланту й любові до власної справи криється вся магія світу. Вона здатна врятувати не лише старий будинок і поламані речі, а й кожного з нас. І діти часто розуміють це значно швидше за дорослих...